Posted on

Захворювання шлунково-кишкового тракту

У наш час захворювання шлунково-кишкового тракту вважаються одними з найбільш поширених недугів внутрішніх органів людини. Вражають вони і дітей, і дорослих, проте якщо ще зовсім недавно лікарі могли говорити про сезонні спалахи захворюваності, то зараз від цих хвороб люди страждають у будь-яку пору року.

Паралельно з банальними захворюваннями, до прикладу, з тією ж печією або діареєю, у випадку яких хворий і сам знає, як полегшити свій стан, існує досить велика кількість хвороб, що вимагають негайного лікарського втручання. Найбільш розповсюджені з них – гастрит, дуоденіт та виразкова хвороба.

Так, гастрит або запалення слизистої оболонки шлунка виникає внаслідок неправильного режиму харчування, поганого пережовування їжі, частого вживання досить гарячих продуктів, тривалий прийом лікарських засобів, інтоксикації та деяких інших захворювань. Основні симптоми недуги – біль у верхній частині живота, який загострюється або зникає під час прийому їжі. Також симптомами гастриту є важкість у шлунку, нудота, блювота, метеоризм.

Дуоденіт, який ще називають запаленням слизистої оболонки дванадцятипалої кишки, спричинений порушеннями у харчуванні, вживання продуктів, що сприяють подразненню слизистої, інфекції, порушення кровотоку у дванадцятипалій кишці, хронічні захворювання кишківника та інших органів травної системи. До симптомів дуоденіту слід віднести нудоту, блювання, біль під грудиною, загальну слабкість.

Виразкова хвороба – це досить серйозне захворювання шлунково-кишкового тракту, воно представляє собою рану, що утворюється на слизистій внаслідок роз’їдання тканин шлунку травними соками. Причини появи виразки наступні: інфікування Helicobacter Pylori, неякісна їжа, порушений режим харчування, довготривалий прийом нестероїдних препаратів, вживання алкоголю, а також генетична схильність до цієї недуги. Симптомами виразки є біль у верхній частині живота, який зникає після прийому антацидів або молока, нудота, блювота, важкість у шлунку. Слід відзначити, що останнім часом почастішали випадки безсимптомного протікання виразкової хвороби, яке найчастіше спостерігається у діабетиків, алкоголіків та у людей поважного віку.

Posted on

Реабілітація хворих з після опіковими деформаціями, гіпертрофічними рубцями

Післяопікові деформації можуть розвиватися, навіть не дивлячись на використання усіх відомих на сьогоднішній день засобів їх профілактики. Проте адекватне та вчасно розпочате консервативне лікування дозволить досягти позитивних результатів та зменшити вираження рубців.

Важливу роль у реабілітації хворих з після опіковими деформаціями, гіпертрофічними рубцями відіграє використання пластмасових комірців та компресія, яка дає можливість створити рівномірний, дозований тиск на рубці і тим самим прискорити їх розсмоктування. Часто з цією ж метою використовують шину, яку слід носити цілодобово протягом 6-12-ти місяців, тобто до тих пір, поки рубці повністю не пом’якшають та не атрофуються.

Згідно з даними спеціалістів, за допомогою ортопластичних шин частоту виникнення контрактур шиї можна знизити з 84-х до 51 відсотка.

Проте існує ряд інших, досить ефективних методів реабілітації хворих з після опіковими деформаціями, гіпертрофічними рубцями.

Так, Міністерство охорони здоров’я у свій час розробило та затвердило метод лікування післяопікових гіпертрофічних та колоїдних рубців з використанням сірководневих зрошень. Особливістю даного методу є вплив на рубці сірководневою водою при дозованому тискові та різних температурних режимах.

Курс лікування рекомендують проводити в умовах спеціалізованих санаторіїв, на базі яких є все необхідне обладнання.

Сірководень дієвий також при лікуванні невеликих незагоєних післяопераційних ран, які виникли внаслідок нагноєння або часткового некрозу переміщених шкірно-жирових клаптів чи аутодерматотрансплантантів. Під впливом прийому ванн та прямого зрошення сірководневою водою рани очищуються, швидко вкриваються епітелієм та на момент виписки хворого з санаторію повністю загоюються.

Проте спеціалісти рекомендують направляти прооперованих післяопікових хворих на санаторне лікування як після повного заживання ран, так і з неповністю загоєними ранами, що дозволяє скоротити період їх перебування в стаціонарі хірургічного відділення та раніше почати проти рецидивне лікування.

Posted on

Псоріаз

Псоріаз, або лускатий лишай – це досить розповсюджене захворювання шкіри, яке важко піддається лікуванню. Справа в тому, що у переважній більшості випадків причиною псоріазу вважається порушення в обміні речовин, діяльності ендокринної та нервової систем; часто схильність до цієї недуги передається по спадковості.

Лікарі вважають лускатий лишай не стільки шкірною хворобою, скільки хворобою внутрішньою та відзначають декілька її причин. В результаті багатьох досліджень вчені прийшли до наступних висновків: якщо псоріатичні бляшки локалізуються на ліктях та кистях рук, до їх появи могли призвести розлади в роботі підшлункової залози. Якщо висипи спостерігаються на животі, слід лікувати печінку, на ногах – шлунок, а якщо бляшки вкривають усе тіло, необхідно нормалізувати роботу нервової системи.

Існує ще одна причина розвитку хвороби, яку відзначають більшість спеціалістів – це переохолодження тіла.

Псоріаз виникає внаслідок надмірно активного поділу клітин шкіри, що стає причиною появи бляшок випуклої форми, а також злущення верхнього шару епідермісу.

Симптоми хвороби:

  • поява на тілі червоних випуклих бляшок, які вкриті білими або сріблястими лусочками. Як правило, плями з’являються на ліктях, колінах, на шкірі голови, проте вони можуть локалізуватися на будь-якій частині тіла. У деяких випадках (не завжди) плями неприємно зудять;
  • деформація нігтьової пластини;
  • значне злущення мертвих клітин епідермісу, яке нагадує лупу;
  • поява пухирів на шкірі;
  • поява тріщин, які супроводжуються больовими відчуттями.

Оскільки псоріаз – недуга, яка виникає внаслідок порушень функціонування внутрішніх органів, у першу чергу, лікувати треба її причину, при цьому звертаючи увагу і на зовнішні прояви хвороби.

Враховуючи причину лускатого лишаю, хворому призначається схема лікування. Слід зазначити, що непогано зарекомендували себе засоби народної медицини, зокрема настої лікарських рослин, які в разі внутрішнього прийому ефективно борються з причинами недуги. Комплексно лікарі радять використовувати креми та мазі, які пом’якшують шкіру, характеризуються знеболювальною, бактерицидною, протизапальною та протизудною дією. Одним з найбільш поширених та дієвих способів боротьби з псоріазом є відповідне санаторно-курортне лікування.

Posted on

Екзема

Екземи складають до 40-ка відсотків усіх відомих на сьогоднішній день захворювань шкіри. Кількість людей, що страждають від цієї недуги, поступово збільшується. Частіше за все на екзему хворіють діти, серед дорослого населення захворювання зустрічається один раз на кожну сотню людей. Як правило, хвороба зароджується в дитячому віці та у разі неправильного лікуванні може перейти в хронічну стадію.

Екзема може розвиватися внаслідок дії багатьох факторів, до яких належать зовнішні, такі як терміні, механічні, хімічні та внутрішні (захворювання нирок, шлунково-кишкового тракту, печінки, нервової та ендокринної систем). Часто причиною виникнення екземи може стати алергія.

Існує кілька форм захворювання, проте найбільш розповсюдженою та небезпечною серед них вважається атопічна екзема. Причини її виникнення досі невідомі, однак спеціалісти схиляються до думки, що розвиток цього різновиду хвороби залежить від особливостей імунної системи організму.

Екзема не є інфекційним захворюванням, у більшості випадків від неї страждають люди з генетичною схильністю до цієї недуги. Також часто хвороба вражає хворих на астму, алергію. Так, харчова алергія на деякі види продуктів також може стати причиною екземи або у разі наявності хвороби загострити її симптоми.

До речі про симптоми: до найбільш розповсюджених проявів недуги слід віднести враження шкіри на ліктьових згинах та під колінами, на зап’ястях, на обличчі, шиї, у зоні декольте. Проте вище ми перелічили тільки найбільш розповсюджені локації хвороби, насправді ж вона може вражати будь-яку частину тіла.

Для лікування екземи існує безліч досить ефективних методів. У залежності від стадії розвитку недуги та індивідуальних особливостей організму хворого лікар може призначити курс голко- або кріотерапію. Якщо ж до розвитку захворювання призвела алергія, показане лікування методом плазмафорезу.

Незалежно від обраного методу боротьби з хворобою уражені ділянки шкіри необхідно змащувати гіпоалергенними кремами, щоб запобігти сухості шкіри.

Posted on

Нейродерміт

Нейродерміт – це хронічна хвороба шкіри, яка має нервово-алергічне походження. До найголовніших проявів захворювання належать папульозні висипи, які супроводжуються свербежем. Часто нейродерміт називають атопічним дерматитом, який загострюється взимку та влітку переходить у стан ремісії.

Причинами нейродерміту спеціалісти вважають генетичну схильність. Недуга має характер рецидиву, її клінічна картина залежить від багатьох факторів, у тому числі й від віку хворого. Згідно зі статистикою, близько 40-ка відсотків дерматологічних захворювань належать до групи нейродермітів, та частіш за все хвороба вражає дітей і підлітків.

На жаль, вченим і досі не вдалося визначити точну причину захворювання, проте вони виділили фактори, які визначають схильність до нього:

  • нейросудинні зміни;

  • інтоксикації;

  • порушення роботи ЦНС;

  • відхилення у функціонуванні шлунково-кишкового тракту;

  • слабкий імунітет;

  • ендокринні порушення;

  • неправильне харчування;

  • відсутність у раціоні вітамінів та інших корисних речовин;

  • надмірні фізичні та розумові навантаження.

Розрізняють кілька різновидів нейродерміту. Так, дифузний нейродерміт локалізується на колінах, руках, обличчі та шиї; обмежений проявляється на невеликих ділянках шкіри; лінійний проявляє себе на нижніх та верхніх кінцівках; гіпертрофічний поширений у паховій зоні; псоріазиформний помітний на голові та обличчі, при ньому шкіра вкривається дрібними лусочками.

В залежності від стадії хвороби розрізняють початковий нейродерміт, гостру та хронічну фазу недуги, стадію ремісії та клінічного видужання.

До симптомів нейродерміту слід віднести висип, який, як правило, супроводжується свербежем. На початковій стадії висипи локалізуються на шиї, згодом поширюються на лоб, повіки, рот, щоки. Далі прояви хвороби можливі на ліктях, колінах, статевих органах. Шкірний покрив на ураженій ділянці стає червоним, починає лущитися. У деяких випадках свербіж настільки сильний, що людина не може себе контролювати й розчісує рани, внаслідок чого враженні ділянки шкіри грубішають.

Що стосується лікування нейродерміту, то до нього входить використання мазі з нафталаном, папаверинового крему, поживних кремів з вітаміном А. Довкола уражених ділянок роблять ін’єкції гідрокортизону та бенкаїну. Широко використовується санаторно-курортне лікування і фізіотерапія, проте для того, щоб лікування принесло свої плоди, у першу чергу, слід ліквідувати першопричину захворювання.

Posted on

Захворювання шкіри

Спеціалісти вважають шкіру дзеркалом людського організму, яке може дуже багато розповісти про стан органів та систем і процеси, які у них проходять. Захворювання шкіри – це хибний, неприродній шлях виведення токсинів, що в нормальному стані мають виводитися через печінку, нирки, кишківник та лімфатичну систему.

Шкірні хвороби викликають у людини відчуття дискомфорту та стають причиною моральних страждань, оскільки вони характеризуються яскраво вираженими зовнішніми проявами. Нейродерміти, екзема, дерматити, лишаї, стрептодермія, кропивниця, бактеріальні, вірусні та грибкові ураження, демодекс, контагіозний молюск та багато інших недугів, на щастя, піддаються лікуванню. Проте процес видужання людини залежить від своєчасності та правильності поставленого діагнозу, а також від вірності призначеного лікування.

Величезну роль у лікуванні захворювань шкіри відіграє системна діагностика, оскільки, на думку провідних спеціалістів даної галузі, шкірні недуги ніколи не виникають без серйозної на те причини. Будь-який із поставлених дерматологом діагнозів є свідченням того, що у організмі існують певні порушення, а виявити їх можна виключно шляхом програмної діагностики.

Під час діагностування хвороб шкіри необхідно визначити приховані інфекції, які знижують імунні сили організму. Також слід адекватно оцінити стан внутрішніх органів, бо порушення у їх роботі можуть стати причиною дерматологічних захворювань.

У лікуванні захворювань шкіри прекрасно зарекомендували себе медикаментозні засоби, лазерна терапія, засоби народної медицини. Необхідно відзначити також високу ефективність санаторно-курортного лікування, якому підлягає переважна більшість дерматологічних недугів. При цьому слід враховувати, що в санаторії направляють навіть хворих з хронічними хворобами шкіри.

Прекрасним лікувальним ефектом вирізняються бальнеологічні курорти з радоновими та сірководневими водами, проте спеціалісти акцентують увагу на тому, що у ході лікування необхідно використовувати комплексну терапію.

Крім мінеральних радонових та сірководневих ванн хворим рекомендовані сонячні ванни, купання у морській воді, лікувальна гімнастика, тренувальний режим та ведення рухомого способу життя. Досить часто на початкових етапах лікування бальнеопроцедурами у людей спостерігається загострення дерматозів. У таких випадках необхідно відмінити даний вид терапії та призначити інші, не менш ефективні елементи лікувального комплексу.

Posted on

Реабілітація після хірургічних операцій

Реабілітація після хірургічних операцій є найбільш складним та тривалим процесом в гінекологічній практиці. В післяопераційний період важливу роль відіграє не лише загоєння операційних рубців, але й емоційний вплив на жінку, яка пережила психологічний стресс внаслідок самого втручання в організм. Максимум уваги у цей час слід приділяти процесу встановлення менструального циклу. Все вище описане має значний вплив на подальше нормальне функціонування усіх органів та систем жіночого організму.

Найголовнішим моментом у нормальному перебігу післяопераційної реабілітації є оптимістичний настрій жінки, у зв’язку з чим вона повинна виконувати усі вказівки лікаря.

Як правило, післяопераційний період прийнято ділити на первинний та вторинний. І якщо первинний період починається одразу після виходу пацієнтки з операційної та проходить у стаціонарі того ж лікувального закладу, де виконувалась операція, то проходити вторинну реабілітацію найкраще в тих установах, що спеціалізуються на немедикаментозній відновній терапії.

По-перше, в післяопераційний період для комплексного одужання жінка отримує реабілітаційне медикаментозне лікування – знеболюючу, заспокійливу, антибактеріальну та загальнозміцнюючу терапію.

По-друге, необхідно дотримуватись повноцінного та збалансованого харчування, споживати в їжу велику кількість натуральних соків, фруктів, овочів, злаків і т.д.

По-третє, для відновлення організму слід пройти комплекс відновлювальної терапії, що складається з різних методів фізіотерапевтичного лікування: лікувальну гімнастику, фітотерапію, апітерапію, санаторне лікування, бальнеотерапію.

Природні санаторні лікувальні грязі та мул, мінеральні води, фітозасоби, солі дбайливо, але ефективно впливають на жіночий організм, відновлюючи його сили. Лікування мінеральними та термальними водами у вигляді ванн, зрошень і аерозолів, а також курсів прийому лікувальних вод активно впливає на гормональний фон жінки, надає прекрасний антитоксичний, антисептичний, розслаблюючий і болезаспокійливий результат. Фізіотерапія завдяки різноманітному впливу на шкіру активізує та збільшує ресурси організму, стимулює його, а масажі активують нервові закінчення, що, в свою чергу, посилює кровообіг, зміцнює імунітет та прискорює відновлення тканин та сприяє загальному одужанню.

Усі методи реабілітації після хірургічних операцій більш м’які та делікатні, до того ж вони набагато комфортніші. Погодьтеся, що ванни і сеанси масажу приємніші, ніж таблетки, ін’єкції та крапельниці.

Posted on

Генітальний ендометріоз

Генітальний ендометріоз – це доброякісне захворювання, яке характеризується розростанням тканин матки у не властивому для них місці, тобто поза порожниною матки. Ці тканини мають схожість із слизовою оболонкою матки – ендометрієм. Ендомертіоз розвивається як наслідок порушень імунного та гормонального фону жіночого організму.
Генітальний ендометріоз буває внутрішнім та зовнішнім. Внутрішній торкається матки та труб, а зовнішній вражає піхву, зовнішні статеві органи, шийку матки, проміжність, позашиєчну клітчатку, круглі зав’язки матки.
Ендометріоз – естрогензалежне захворювання, причинами розвитку якого можуть бути несприятлива спадковість, пізнє настання менархе, пізній початок статевого життя та пізні пологи, гормональний дисбаланс, внутрішньоматкові втручання (аборти, операції, ускладнені пологи), тривале використання внутрішньоматкових контрацептивів, порушення обміну речовин та ожиріння, несприятливе екологічне та соціально-економічне становище.
Найчастіше ця недуга вражає жінок репродуктивного віку, хоча іноді вона може зустрічатися й у підлітків та жінок в пост менопаузі, які отримують гормональну терапію.
При захворюванні на ендометріоз жінки скаржаться на біль, що локалізується у:

  • нижньому відділі живота;
  • попереку;
  • правій та лівій здухвинних зонах;
  • області зовнішніх статевих органів.

Також симптомами хвороби є хронічні тазові болі, які пов’язані з менструальним циклом та загострюються в основному до та в перші три дні циклу.
Для геніального ендометріозу характерні дизуричні розлади, хвороблива перистальтика кишечника, біль під час статевого акту.
Інші симптоми, що супроводжують це захворювання: безпліддя, порушення менструального циклу, рясні крововиділення та кровотечі, переміжна лихоманка.
Лікування ендометріозу може бути хірургічним, консервативним та комбінованим. В першу чергу призначається консервативне лікування, яке враховує, що ендометріоз – це хвороба не одного органу, а всього організму в цілому. Якщо консервативне лікування не дає результатів протягом 3-4 місяців, рекомендують хірургічне втручання. Його ж призначають одразу у випадку наявності прямих до того показань: аденоміозу матки третього ступеня, поєднання аденоміозу з порушеним ендометріозом, прогресуючої гіперполіменорреї, яка супроводжується хронічною анемією.

Posted on

Безпліддя

Безпліддям у жінок вважається неможливість зачати дитину при досягненні дітородного віку. Подружні стосунки, в яких при постійних статевих зносинах протягом двох та більше років без будь-якої контрацепції не наступає вагітність, називають безплідним шлюбом. Причиною безпліддя можуть бути захворювання як чоловіка, так і жінки.

Жіноче безпліддя буває первинним та вторинним. Первинне безпліддя – це коли вагітності не було ніколи, вторинне – це коли вагітність наступала, не залежно від того, доношеною чи недоношеною вона була.

Причини безпліддя:

  • непрохідність труб як наслідок перенесеного запального гінекологічного захворювання;
  • недорозвиненя або вади статевих органів, що можуть призвести до повного безпліддя;
  • пошкодження статевих органів внаслідок надмірного вискоблювання шийки та стінок матки під час аборту або діагностики;
  • ендокринні захворювання, що призводять до порушень обміну речовин, наприклад, ожиріння;
  • гострі та хронічні інфекційні хвороби: туберкульоз, сифіліс;
  • отруєння промисловими отрутами: ртуттю, свинцем та ін.;
  • алкоголізм, куріння, при яких виникає інтоксикація організму, яка і призводить до безпліддя;
  • поліпи, що були видалені хірургічним шляхом, або позаматкова вагітність;
  • загин матки, який виникає при постійних значних фізичних навантаженнях, після невдалого аборту або є наслідком частих закрепів;
  • нестача в організмі вітаміну Е також часто призводить до безпліддя;
  • порушення овуляції, коли яйцеклітина з тих чи інших причин не спроможна до запліднення, також є частою причиною безпліддя;
  • імунна безплідність, коли в організмі жінки виробляються антитіла на присутність сперматозоїдів;

Ще однією причиною захворювання лікарі вважають так звану психологічну безплідність, коли жінка за різних обставин боїться завагітніти. Причин для психологічного безпліддя нараховують дуже багато. Це пережита в дитинстві чи юності психологічна травма, моменти, коли вагітність стає ризиком для самого існування жінки (у таких випадках спрацьовує інстинкт самозахисту). Або протилежні явища: занадто сильне бажання завагітніти, страх втратити статус, коли жінка зайнята кар’єрою, власним бізнесом.

Posted on

Порушення менструальної функції

Менструальним циклом називаються регулярні зміни в організмі жінки, які проявляються кровотечею матки. Будь які відхилення від нормального менструального циклу називаються порушеннями. Порушення менструального циклу поділяють на дві групи: гіпоменструальний синдром та гіперменструальний синдром.

Причини, що призводять до порушень менструальної функції, можуть бути такими:

  • гінекологічні захворювання та операції;
  • стреси або довготривалі нервові навантаження;
  • статевий інфантилізм;
  • хвороби ендокринної системи;
  • ожиріння або виснаження;
  • авітаміноз;
  • захворювання печінки;
  • хвороби серцево-судинної системи;
  • порушення статевого дозрівання;
  • гормональна перебудова в клімактеричний період;
  • інфекційні та хронічні захворювання;
  • зниження ендокринної функції яєчників.

Спеціалісти виділяють наступні порушення менструального циклу:
аменорея – відсутність менструацій більше шести місяців;
опсоменорея – менструальні цикли, що тривають більше 6-8 тижнів;
тахіменорея – занадто короткий менструальний цикл (менше 20 днів);
спаніоменорея – занадто тривалий менструальний цикл, менструації бувають всього 1-2 рази на рік, протяжність їх складає близько двох тижнів;
гіперменорея – надмірна кількість крововиділень, понад 150 мл;
гіпоменорея – дуже мала кількість крововиділень, менше 50 мл;
поліменорея – тривалість менструації 7-12 днів і більше;
олігоменорея – тривалість менструації менше двох днів;
альгоменорея – біль в зоні статевих органів під час менструацій;
дисменорея – головний біль, запаморочення, нудота, блювання, відсутність апетиту;
альгодисменорея – поєднання больових відчуттів та загального погіршення самопочуття;
меногагія – циклічні кровотечі, що пов’язані з менструальним циклом та тривають понад 12 днів;
метрорагія – циклічні кровотечі, які не пов’язані з менструальним циклом.

Діагностика порушень менструальної функції досить складна, встановити діагноз іноді дуже складно, тому що одні й ті ж причини можуть призводити до розвитку багатьох захворюваннь. Лікування таких хвороб повинне бути комплексним та ставити собі за мету регулювання менструального циклу, відновлення правильної роботи усіх задіяних в цей процес органів.