Хвороба Пертеса

Хвороба Пертеса або остеохондропатія головки стегнової кістки – захворювання, яке виникає переважно в дитячому віці та у зрілому може призвести до розвитку деформуючого артрозу. Вперше його описали у 1909-му році, серед усіх різновидів остеохондропатій вона складає до 17-ти відсотків, а серед інших захворювань суглобів – не менше 25-ти відсотків. Не дивлячись на те, що клінічна картина недуги досить добре вивчена, навіть тепер зустрічаються випадки несвоєчасної діагностики та неадекватного лікування.

Як правило, страждають від хвороби Пертеса діти у віці від 4-х до 14-ти років, при чому, серед хлопчиків це захворювання зустрічається значно частіше.

Причини хвороби серед підростаючого покоління і досі невідомі, але вчені схиляються до травматичної, обмінно-гормональної, інфекційної та спадкової теорій. Правда, жодна з них не була доведена повністю.

У діагностуванні, а як наслідок – і в правильному лікуванні захворювання ключову роль відіграє правильне визначення стадії розвитку остеохондропатії головки стегнової кістки. На сьогоднішній день налічується п’ять стадій, кожна з яких характеризується власними рентгенологічними та патоморфологічними особливостями.

Так, на першій стадії, яка є початковою, у хворого діагностують субхондральний некроз кісткової речовини та кісткового мозку. Друга стадія пов’язана з переломом головки суглоба, третя стадія відзначається фрагментацією, четверта – репарацією губчастої речовини головки. На п’ятій стадії у тазостегновому суглобі настають вторинні зміни аж до кокс артрозу – невиліковної хвороби, яка потребує постійної терапії.

Завдяки своєчасній діагностиці та сучасним методам лікування можна полегшити долю хворого та гарантувати йому суттєве покращення стану здоров’я.

Якщо говорити про симптоми хвороби Пертеса, то на початкових стадіях це біль у колінному суглобі, стегні і тазостегновому суглобі. Посилюються неприємні відчуття вранці, у більшості випадків вони зникають після того, як людина «розходиться». На другій стадії болі стають постійними, проте не посилюються під час фізичних навантажень, що спостерігаються на третій стадії.

Постійною ознакою недуги є обмеження рухомості враженого суглобу, при цьому особливо болючими є відведення стегна та внутрішня ротація. В залежності від запущеності захворювання може розвинутися гіпотрофія м’язів голені та стегна, щоправда, вона не перевищує 1-2 см.

Лікування зводиться до зменшення навантаження на кінцівку і створення всіх умов, які сприяли б репарації. ефективними вважаються як оперативні так і консервативні методи лікування, особливо дієвими з яких є лікувальна фізкультура та фізіотерапія.

Водолікування

Вода – це джерело життя на планеті, основа сил природи. Якщо б на Землі не було води, то не було б взагалі ніякого життя. Виходячи з цього, використання води в медицині є невід’ємною частиною звернення по допомогу до природи для відновлення життєвих сил людини.

Водолікування (гідротерапія) – це застосування в лікувальних, профілактичних та реабілітаційних цілях мінеральної води (бальнеотерапія) та прісної води (саме водолікування).

Головними діючими факторами при водолікуванні є температурний, фізико-хімічний, механічний та психотерапевтичний впливи. При цьому також необхідно звернути увагу на посереднє та безпосереднє, загальне та місцеве використання води. До посереднього використання відносяться такі процедури як обтирання, розтирання, вологі обгортання, компреси, апарати з проточною водою для охолодження і т.д. Загальне безпосереднє лікування знайоме нам у вигляді ванн, душів, обливань. Загальне місцеве – у вигляді місцевих ванн і душів, впорскувань в різні порожнини тіла. До списку водолікувань відносять також потогінне лікування сухими травами.

Ваннами називають занурення всього тіла або його частин з лікувальною, профілактичною або дієтичною метою у газоподібну, рідку або щільну речовину. Ми розрізняємо ванни з простої води, природної мінеральної води, штучної мінеральної води, простої води з домішками різних речовин: ароматичні ванни, масляні, солодові, лужні, крохмальні, мурашині, мильні, бульйонні, висівкові, клейові.

Газоподібні ванни: саме газові, повітряні, парові, інгаляційні, гідроферійні. Щільні ванни: грязьові, пісочні, глиняні, сінні. Один з особливих видів рідких ванн – електричні.

Холодні та прохолодні ванни провокують звуження судин шкіри, внаслідок чого кров приливає до внутрішніх органів, а потім знову до шкіри. В деяких випадках використовують ванни з поступовим охолодженням води.

Теплі ванни отримали дуже широке поширення в лікуванні найрізноманітніших хвороб: ревматизму, подагри, захворювань центральної та периферичної нервової системи, опорно-рухового апарату. Вони знімають стрес, напругу, покращують сон та апетит, знижують температуру тіла, поліпшують самопочуття.

Серед газоподібних ванн найбільш поширеними парові.

Водолікувальні процедури проводять у спа-центрах, в водолікувальних відділеннях санаторіїв та лікарень.

Основною метою водолікування є перерозподіл крові між ураженим органом або системою органів та організмом в цілому, внутрішніми органами та шкірою, спрямування крові до шкіри та нирок з метою виведення з організму токсичних речовин.

Хронічні панкреатити

Хронічний панкреатит – це запалення підшлункової залози, яка відповідає за секрецію травних ферментів та продукування інсуліну. В нормальних умовах травні ферменти перебувають у клітинах і знаходяться в інактивованому стані, проте під впливом різноманітних факторів вони можуть активуватися та починають перетравлювати паренхіму підшлункової залози і власне тканини організму. Внаслідок запалення підшлункової та потрапляння в кров травних ферментів розвивається серйозна інтоксикація.

Розрізняють гострий та хронічний панкреатит, основна відмінність між якими полягає в наступному: при гострій формі недуги в результаті лікування можлива стабілізація роботи підшлункової, тоді як хронічний панкреатит призводить до неухильного зниження функцій органу.

Причини виникнення захворювання:

  • Жовчокам’яна хвороба;
  • інтоксикація, у тому числі й алкоголем;
  • запальні хвороби дванадцятипалої кишки;
  • травми;
  • прийом певної групи ліків;
  • порушення обміну речовин, які носять спадковий характер.

До головних симптомів панкреатиту належать гострий біль у животі, який віддає в спину, ознаки інтоксикації, рідкий кал.

Спеціалісти відзначають такі ускладнення хвороби як хибна киста підшлункової залози, панкреонекроз, панкреатогенний асцит, абсцес залози, легеневі ускладнення.

Якщо має місце хронічний панкреатит, недостатність ендокринної функції може стати причиною розвитку цукрового діабету.

У випадку загострення симптомів хвороби людина потребує негайної госпіталізації в хірургічне відділення, оскільки відмова від лікування може потягти за собою серйозні наслідки.

Під час ремісії хронічного панкреатиту, не кажучи вже про період лікування, хворий повинен повністю відмовитися від алкоголю та дотримуватися правильного раціону харчування. Показана дієта з обмеженим вмістом у продуктах жирів та збільшеним вмістом білка, тому у меню має з’явитися риба, м’ясо, молочні продукти, особливо сир та сметана.

Для правильного встановлення діагнозу лікар мусить провести повне обстеження пацієнта, призначити йому клінічний та біохімічний аналізи крові, аналіз сечі, УЗД органів черевної порожнини, гастроскопію, рентген органів черевної порожнини, ЕРХПГ та ін.

Холецистит

Холецистит – захворювання жовчного міхура, яке має запальний характер та виникає внаслідок потрапляння до органу бактеріальної, паразитарної або вірусної інфекції. Недуга вважається одним із найбільш розповсюджених уражень травної системи людини.

До групи ризику захворюваності на холецистит входять жінки з надмірною вагою тіла та жовчо-кам’яною хворобою, проте, на жаль, недуга не обминає і людей з нормальною вагою.

Причиною розвитку холециститу у більшості випадків є неправильний режим харчування, часті переїдання, закрепи, малорухомий спосіб життя, вогнища хронічних інфекцій, порушення в роботі імунної системи. Дуже часто холецистит розвивається у вагітних жінок.

Захворювання виникає внаслідок розвитку мікробів, таких як кишкова паличка, стафілококи, ентерококи, стрептококи. Саме тому головним засобом боротьби з хворобою є прийом антибіотиків, які сприяють знищенню інфекцій жовчного міхура.

За характером перебігу спеціалісти розрізняють гостру та хронічну форму даного захворювання. Остання, у свою чергу, може бути калькульозною та акалькульозною.

Так, калькульозний холецистит супроводжується утворенням каміння у жовчному міхурі, при акалькульозному каміння у цьому органі не утворюється.

На відміну від жовчо-кам’яної хвороби, при холециститі можливе повторне утворення каміння внаслідок зміни властивостей жовчі, до якої призвів тривалий запальний процес.

Симптоми холециститу:

  • раптовий гострий біль у підребер’ї з правого боку, який може поширюватися на праву лопатку та в праву частину спини. Біль стає нестерпним від час вдиху.
  • Нудота та блювота, при цьому у блювотних масах присутній жовч.
  • Підвищення температури.
  • Тонус м’язів у правому підребер’ї.
  • Жовтуха (не завжди).

Принципи лікування холециститу зводяться до постільного режиму, голодування, дезінтоксикаційної терапії, яка базується на введенні до організму хворого сольових розчинів, прийомі антибіотиків, знеболювальних, спазмолітинів та препаратів, які зменшують продукування травного соку. Якщо консервативне лікування не принесло бажаного результату, рекомендують оперативне втручання.

Гепатити

Гепатит – запалення печінки, причиною якого у більшості випадків стають вірусні інфекції. Як правило, симптоми цього захворювання схожі з ознаками грипу: головний біль, загальна слабкість, втрата апетиту, блювота й нудота, підвищення температури тіла до 39 градусів і вище. Якщо хворобу вчасно не виявити та не лікувати, розвивається жовтуха, при якій шкіра стає жовтуватою, сеча набуває коричневого кольору, а з правого боку підребер’я з’являється відчуття здавленості. Проте останнім часом почастішали випадки, коли хвороба ніяк себе не проявляє.

На сьогоднішній день спеціалісти відзначають три різновиди вірусного гепатиту:

Гепатит А, причиною якого є так званий «вірус невимитих рук». Симптоми недуги проявляються не раніше ніж через 2-6 тижнів після інфікування, і в цей період хворий може передати хворобу оточуючим. Для того, щоб повністю вилікувати гепатит А, необхідна комплексна терапія протягом тривалого проміжку часу.

Гепатит В – це серйозніша форма вірусного гепатиту, оскільки в 10-ти відсотках випадків захворювання стає хронічним. Внаслідок довготривалого запального процесу можливий розвиток цирозу печінки. Основним засобом профілактики даної форми гепатиту є вакцинація.

Гепатит С – третій різновид недуги, основним шляхом поширення якої є кров. Найчастіше зараження гепатитом С відбувається внаслідок переливання крові, голкотерапії а також під час статевого контакту. Як правило, симптоми хвороби проявляються протягом одного-десяти тижнів, проте нерідко недуга ніяк себе не видає. Головна небезпека захворювання полягає в тому, що воно у переважній більшості випадків стає причиною складного хронічного гепатиту та повного руйнування печінки, що призводить до летального результату.

Головні ознаки гепатиту – поява жовтуватого відтінку шкіри та очних яблук, темний колір сечі, світлий кал, різка втрата апетиту, загальна слабкість, біль в правому підребер’ї. Якщо має місце вірусний гепатит, хворий підлягає негайній госпіталізації.

Якоїсь особливої програми лікування цієї хвороби не існує. Людині просто необхідно добре харчуватися та більше відпочивати навіть тоді, коли всі прояви гепатиту минуть. Проте можна суттєво покращити власний стан та виключити можливість інфікування оточуючих. Для цього при підозрі захворювання необхідно якнайшвидше звернутися до лікаря, здати всі необхідні аналізи та визначити форму гепатиту, адже від цього буде залежати комплекс подальшого лікування.

Коліти, ентероколіти

Запалення кишківника називають ентероколітом, проте його можна розділити на дві складові частини:

  • ентерит – явище, коли запальний процес розвивається у тонкому кишківнику;
  • коліт – запалення має місце в товстому кишківнику.

Оскільки кишківник людини можна порівняти зі сполучною трубкою, згадані вище запальні процеси не можуть бути ізольованими. На початкових стадіях захворювання воно носить обмежений характер, проте згодом може поширитися на весь кишківник. Саме тому терапія недуги повинна бути комплексною та складатися з цілого спектру лікувальних заходів.

Як правило, колітом частіш за все хворіють діти, але й дорослі нерідко страждають від цієї хвороби. Існує наступна класифікація захворювання, яка розмежовує ентерит та коліт на декілька різновидів в залежності від причини їх виникнення.

  • До прикладу, бактеріальні коліти й ентерити є наслідком дії певних бактерій, які викликають розповсюдження кишкових інфекцій.
  • Паразитарні коліти виникають через активне розмноження у кишківнику паразитів, як то амеби, гельмінти, трихомонади.
  • Причиною токсичних колітів та ентеритів є враження слизової внутрішніх органів різноманітними токсичними агентами, в ролі яких можуть виступати як медичні препарати, так і хімікати.
  • Аліментарні коліти та ентерити виникають через поганий раціон харчування.
  • Механічні коліти є наслідком частих та затяжних закрепів.
  • Вторинні коліти й ентерити можуть бути ускладненням інших хвороб, які пов’язані з функціонуванням травної системи.

До симптомів коліту й ентероколіту слід віднести біль у черевній порожнині, здуття, нудоту, блювоту, діарею, присутність на язиці нальоту, неприємні відчуття під час пальпації живота. Якщо причиною хвороби стала інфекція, можливі кров’янисті виділення разом з калом. Також ознакою інфекційних колітів є підвищена температура тіла та симптоми, притаманні гострій інтоксикації, тобто слабкість, головний біль, ломота в тілі.

Щоб призначити ефективне лікування колітів та ентероколітів, слід, в першу чергу, визначити причину їх виникнення. Так, якщо до розвитку захворювання призвела інфекція, необхідно використання антибактеріальної терапії. Оскільки внаслідок хвороби з організму виводиться велика кількість рідини, хворому рекомендують вживати більше різноманітних рідин – компотів, трав’яних настоїв, питної води.

Гастрити і гастродуоденіти

Згідно зі статистикою, від гастриту та гастродуоденіту страждає більше половини населення земної кулі у віці після 50-тироків. Це найбільш розповсюджені недуги шлунково-кишкового тракту, які у структурі хвороб подібної природи складають близько 35-ти відсотків від загальної кількості.

У сучасній гастроентерології гастрит приписують до групи передпухлинних захворювань. Розрізняють декілька класифікацій недуги, яку з точки зору етимології поділяють на аутоімунний, хронічний гастрити та змішану форму.

За порушеннями кислотоутворюючої функції і гастрит, і гастродуоденіт діляться на три основні групи: з нормальною, підвищеною та пониженою кислотністю.

За даними гістології вирізняють такі різновиди гастриту:

  • поверхневий;
  • гастрит без атрофії, але з ураженням залоз;
  • атрофічний гастрит;
  • гастрит, що супроводжується переродженням слизової оболонки шлунка.

За місцем локалізації гастрити можуть бути розповсюдженими, антралними та ізольованими. Вирізняють також й так звані особливі форми захворювання, а саме геморалгічний, ригідний, гіпертрофічний та поліпозний гастрити.

До причин виникнення гастритів та гастродуоденітів вчені відносять бактерію Helicobacter pylori, яка стійка до впливу кислого середовища шлунку. Внаслідок її життєдіяльності розвивається дегенерація слизової, яка стає причиною зниження продукування травних соків.

Також до розвитку захворювання призводять порушення режиму харчування, надання переваги гострим та жирним стравам, любов до надмірно гарячої їжі, зловживання алкоголем та паління, шкідливі умови праці, алергія на деякі види продуктів, запальні процеси органів черевної порожнини, дефіцит у організмі заліза та генетична схильність до цих хвороб.

Клінічними проявами гастриту та гастродуоденіту є функціональні порушення моторної та секреторної функції шлунку, причиною яких послужив тривалий вплив патогенетичних факторів. Як наслідок – запальні та дистрофічні зміни процесів регенерації спочатку епітелію, а пізніше – залоз шлунку. Через запалення залози з часом атрофуються або перероджуються на зразок крипт.

Якщо має місце хронічне запалення слизової оболонки шлунку, спостерігається її здатність до всмоктування, що часто стає причиною інтоксикації не лише шлунка, але й всього організму в цілому. Головними ознаками інтоксикації є швидка втомлюваність, зниження працездатності, яке особливо помітне під час значних фізичних навантажень.

Виразкова хвороба

Виразкова хвороба шлунку у більшості випадків має хронічний характер з частими рецидивами. На зміну періодам загострення приходять ремісії, під час яких виразкові дефекти зникають, а на їх місці з’являються рубці. Частіше за все загострення припадають на весну та осінь, влітку та взимку настає ремісія.

За статистикою, від виразкової хвороби частіше страждають чоловіки, однак останнім часом збільшилася кількість захворюваності і серед жінок.

Основним симптомом виразки є біль у верхній частині живота, який локалізується в центрі, проте може віддавати у праве та ліве підребер’я. Зменшити больові відчуття під час виразкової хвороби можна за допомогою антацитів, полегшує стан хворого і склянка звичайного молока.

Якщо у пацієнта спостерігається виразка тіла шлунку, він страждає від так званого «раннього» болю, який виникає через деякий час після їжі і триває близько двох годин, після чого поступово затихає й зовсім зникає. Якщо виразка локалізується у дванадцятипалій кишці, виникає «пізній» біль, що починається не раніше, ніж через дві години після прийому їжі. Також при даній формі хвороби має місце нічний біль, який змушує хворих прокидатися і приймати ліки або зменшувати больові відчуття прийомом склянки молока.

Крім яскраво вираженого больового синдрому під час виразкової хвороби спостерігається нудота, блювота, важкість, відчуття переповнення у шлунку. Не дивлячись на те, що апетит у хворих хороший, через нав’язливі болі після їжі вони намагаються їсти менше та рідше, внаслідок чого у них спостерігається втрата ваги.

Останнім часом лікарі стали частіше виявляти так звані малосимптомні або «німі» випадки виразкової хвороби. Як правило, безсимптомно захворювання протікає у людей похилого віку, у хворих на цукровий діабет, а також у хронічних алкоголіків. Недуга у таких пацієнтів ніяк себе не проявляє, тому вони звертаються за медичною допомогою лише у випадку розвитку ускладнень.

Якщо говорити про небезпечні ускладнення виразкової хвороби, то серед них слід відзначити кровотечі, перфорацію, стеноз та пенетрацію. При появі перших ознак хвороби необхідно негайно звернутися до лікаря та пройти повне обстеження з метою призначення ефективного лікування.

Захворювання шлунково-кишкового тракту

У наш час захворювання шлунково-кишкового тракту вважаються одними з найбільш поширених недугів внутрішніх органів людини. Вражають вони і дітей, і дорослих, проте якщо ще зовсім недавно лікарі могли говорити про сезонні спалахи захворюваності, то зараз від цих хвороб люди страждають у будь-яку пору року.

Паралельно з банальними захворюваннями, до прикладу, з тією ж печією або діареєю, у випадку яких хворий і сам знає, як полегшити свій стан, існує досить велика кількість хвороб, що вимагають негайного лікарського втручання. Найбільш розповсюджені з них – гастрит, дуоденіт та виразкова хвороба.

Так, гастрит або запалення слизистої оболонки шлунка виникає внаслідок неправильного режиму харчування, поганого пережовування їжі, частого вживання досить гарячих продуктів, тривалий прийом лікарських засобів, інтоксикації та деяких інших захворювань. Основні симптоми недуги – біль у верхній частині живота, який загострюється або зникає під час прийому їжі. Також симптомами гастриту є важкість у шлунку, нудота, блювота, метеоризм.

Дуоденіт, який ще називають запаленням слизистої оболонки дванадцятипалої кишки, спричинений порушеннями у харчуванні, вживання продуктів, що сприяють подразненню слизистої, інфекції, порушення кровотоку у дванадцятипалій кишці, хронічні захворювання кишківника та інших органів травної системи. До симптомів дуоденіту слід віднести нудоту, блювання, біль під грудиною, загальну слабкість.

Виразкова хвороба – це досить серйозне захворювання шлунково-кишкового тракту, воно представляє собою рану, що утворюється на слизистій внаслідок роз’їдання тканин шлунку травними соками. Причини появи виразки наступні: інфікування Helicobacter Pylori, неякісна їжа, порушений режим харчування, довготривалий прийом нестероїдних препаратів, вживання алкоголю, а також генетична схильність до цієї недуги. Симптомами виразки є біль у верхній частині живота, який зникає після прийому антацидів або молока, нудота, блювота, важкість у шлунку. Слід відзначити, що останнім часом почастішали випадки безсимптомного протікання виразкової хвороби, яке найчастіше спостерігається у діабетиків, алкоголіків та у людей поважного віку.

Реабілітація хворих з після опіковими деформаціями, гіпертрофічними рубцями

Післяопікові деформації можуть розвиватися, навіть не дивлячись на використання усіх відомих на сьогоднішній день засобів їх профілактики. Проте адекватне та вчасно розпочате консервативне лікування дозволить досягти позитивних результатів та зменшити вираження рубців.

Важливу роль у реабілітації хворих з після опіковими деформаціями, гіпертрофічними рубцями відіграє використання пластмасових комірців та компресія, яка дає можливість створити рівномірний, дозований тиск на рубці і тим самим прискорити їх розсмоктування. Часто з цією ж метою використовують шину, яку слід носити цілодобово протягом 6-12-ти місяців, тобто до тих пір, поки рубці повністю не пом’якшають та не атрофуються.

Згідно з даними спеціалістів, за допомогою ортопластичних шин частоту виникнення контрактур шиї можна знизити з 84-х до 51 відсотка.

Проте існує ряд інших, досить ефективних методів реабілітації хворих з після опіковими деформаціями, гіпертрофічними рубцями.

Так, Міністерство охорони здоров’я у свій час розробило та затвердило метод лікування післяопікових гіпертрофічних та колоїдних рубців з використанням сірководневих зрошень. Особливістю даного методу є вплив на рубці сірководневою водою при дозованому тискові та різних температурних режимах.

Курс лікування рекомендують проводити в умовах спеціалізованих санаторіїв, на базі яких є все необхідне обладнання.

Сірководень дієвий також при лікуванні невеликих незагоєних післяопераційних ран, які виникли внаслідок нагноєння або часткового некрозу переміщених шкірно-жирових клаптів чи аутодерматотрансплантантів. Під впливом прийому ванн та прямого зрошення сірководневою водою рани очищуються, швидко вкриваються епітелієм та на момент виписки хворого з санаторію повністю загоюються.

Проте спеціалісти рекомендують направляти прооперованих післяопікових хворих на санаторне лікування як після повного заживання ран, так і з неповністю загоєними ранами, що дозволяє скоротити період їх перебування в стаціонарі хірургічного відділення та раніше почати проти рецидивне лікування.