Хвороба Пертеса

Хвороба Пертеса або остеохондропатія головки стегнової кістки – захворювання, яке виникає переважно в дитячому віці та у зрілому може призвести до розвитку деформуючого артрозу. Вперше його описали у 1909-му році, серед усіх різновидів остеохондропатій вона складає до 17-ти відсотків, а серед інших захворювань суглобів – не менше 25-ти відсотків. Не дивлячись на те, що клінічна картина недуги досить добре вивчена, навіть тепер зустрічаються випадки несвоєчасної діагностики та неадекватного лікування.

Як правило, страждають від хвороби Пертеса діти у віці від 4-х до 14-ти років, при чому, серед хлопчиків це захворювання зустрічається значно частіше.

Причини хвороби серед підростаючого покоління і досі невідомі, але вчені схиляються до травматичної, обмінно-гормональної, інфекційної та спадкової теорій. Правда, жодна з них не була доведена повністю.

У діагностуванні, а як наслідок – і в правильному лікуванні захворювання ключову роль відіграє правильне визначення стадії розвитку остеохондропатії головки стегнової кістки. На сьогоднішній день налічується п’ять стадій, кожна з яких характеризується власними рентгенологічними та патоморфологічними особливостями.

Так, на першій стадії, яка є початковою, у хворого діагностують субхондральний некроз кісткової речовини та кісткового мозку. Друга стадія пов’язана з переломом головки суглоба, третя стадія відзначається фрагментацією, четверта – репарацією губчастої речовини головки. На п’ятій стадії у тазостегновому суглобі настають вторинні зміни аж до кокс артрозу – невиліковної хвороби, яка потребує постійної терапії.

Завдяки своєчасній діагностиці та сучасним методам лікування можна полегшити долю хворого та гарантувати йому суттєве покращення стану здоров’я.

Якщо говорити про симптоми хвороби Пертеса, то на початкових стадіях це біль у колінному суглобі, стегні і тазостегновому суглобі. Посилюються неприємні відчуття вранці, у більшості випадків вони зникають після того, як людина «розходиться». На другій стадії болі стають постійними, проте не посилюються під час фізичних навантажень, що спостерігаються на третій стадії.

Постійною ознакою недуги є обмеження рухомості враженого суглобу, при цьому особливо болючими є відведення стегна та внутрішня ротація. В залежності від запущеності захворювання може розвинутися гіпотрофія м’язів голені та стегна, щоправда, вона не перевищує 1-2 см.

Лікування зводиться до зменшення навантаження на кінцівку і створення всіх умов, які сприяли б репарації. ефективними вважаються як оперативні так і консервативні методи лікування, особливо дієвими з яких є лікувальна фізкультура та фізіотерапія.

Контрактури

Під терміном «контрактура» мають на увазі обмеження нормальної амплітуди рухів у суглобі, причиною якого стало вкорочення поза суглобових м’яких тканин – наслідку якоїсь хвороби або травми.

Спеціалісти відзначають декілька різновидів даного захворювання. Так, вроджені контрактури – це супутнє явище клишоногості, м’язової кривошиї, артрогрипозу і т.ін. Успіх лікування в такому разі залежить від своєчасної діагностики основної хвороби і виявлення всіх її ускладнень.

Набуті контрактури виникають в результаті утворення рубців у місцях інфекційного, травматичного та інших вражень суглобів і тканин, після ампутацій, пошкодження сухожиль. Часто вони стають наслідком спастичних парезів, втрати м’язової рівноваги, постійної напруги м’язів, тривалого знерухомлення кінцівки.

Залежно від того, якої тканини більше в контрактурі розрізняють десмогенні, дерматогенні, ендогенні, артрогенні та міогенні контрактури.

Дерматогенні утворюються на шкірі після опіків та запальних процесів;

десмогенні вважаються наслідком зморщування фасцій та зв’язок після уражень глибоких тканин. Вони зустрічаються при запаленнях, можуть супроводжувати деякі захворювання.

Теногенні або сухожильні контрактури зумовлені вкороченням сухожиль або ускладненням їх рухомості у межах синовіальних канальців.

Міогенні контрактури, які ще називають м’язовими, стають наслідком вкорочення м’язів, викликаного рефлекторним скороченням або запальним процесом.

Артрогенні контрактури виникають через зміни в суглобових кінцях, а також у зв’язково-капсулярному апараті суглоба.

Розрізняють також так звані істеричні контрактури, які виникають, коли людина знаходиться в нервово збудженому стані.

Лікування контрактур базується на цілому комплексі оперативних та консервативних заходів. Щоправда, консервативним методам піддаються не всі різновиди даної хвороби. Вони ефективні відносно тих контрактур, що підлягають корекції. У таких випадках дієві знеболювальні, міорелаксанти, фізіотерапія, активні та пасивні фізичні вправи в теплій воді, тому хворим показане прийняття ванн з температурою до 36 градусів.

При більш стійких контрактурах призначають курс ін’єкцій пірогеналу, парафіново-озокиритові ванни, інтенсивний масаж, лікувальну гімнастику.

Посттравматичні артрозоартрити

Посттравматичний артрит – хвороба суглобу, причиною якої може бути пошкодження меніксів, хрящів, зв’язкового апарату, периартикулярних тканин та ін., що призводить до розвитку дистрофічних змін у суглобі та кістково-хрящовій тканині.

Основні симптоми посттравматичного артриту:

  • постійні болі в суглобах;

  • обмеження рухомості;

  • набряки у місці враження;

  • ломота у кістках;

  • хруст в суглобах.

До розвитку посттравматичного артриту призводять закриті пошкодження кісток, які супроводжуються тріщинами епіфізів, гемартрозом, розривами меніксів. Внаслідок скупчення згустків крові на поверхні хрящів у суглобах розвивається запалення, яке призводить до дистрофічних змін у суглобі та хрящовій тканині, іммобілізації суглоба. Часто в порожнині суглоба розвивається грануляційна тканина та спайки, утворюються контрактури.

Частими причинами посттравматичних артритоартрозів є забиття та вивихи, внаслідок цього можливий розрив хряща, уламки якого вільно рухаються в суглобі та стають причиною болю, обмеження рухливості, відчуття хрусту під час будь-якого руху суглоба.

Вивихи часто спричиняють розриви капсул та навколо суглобових м’язів, гемартрози. Якщо мова йде про вивихи колінних суглобів, можливе пошкодження хрестовидних зв’язок колінного суглоба.

Посттравматичний артроз – це хвороба, що має запальну природу й може призвести до руйнування враженого суглоба. Основними причинами захворювання є порушене живлення суглобу внаслідок пошкодження кровоносних судин та надмірного тертя в ураженому суглобі, причиною якого стало порушення його внутрішньої структури.

Посттравматичний артроз у більшості випадків розвивається через кілька років після серйозної травми, рідше – через 3-4 місяці після повної реабілітації хворого.

Якщо говорити про лікування посттравматичних артрозоартритів, то воно зводиться до прийому відповідних медпрепаратів. Як правило, це ліки, що характеризуються протизапальною та знеболювальною дією, в особливо складних випадках спеціалісти практикують введення кортикостероїдів до внутрішньої порожнини суглобів. З допомогою цих препаратів швидко знімаються гострі больові відчуття, які, нажаль, дуже швидко повертаються знову.

Травматичні пошкодження кісток та суглобів

Травматичні пошкодження кісток та суглобів у більшості випадків виникають внаслідок раптового впливу механічного характеру, який перевищує еластичні можливості кісткової тканини. Це може бути розтягнення, згинання, зжимання, зсув. Можливий також надлом у вигляді тріщини або повний перелом кістки, часто обидва згадані вище явища супроводжують одне одного.

Неповні переломи кісток, які частіше називають тріщинами, – це найлегший різновид травматичного пошкодження, проте клінічна картина тріщин більш розмита, діагностувати їх складніше. Правильно визначити діагноз і призначити ефективне лікування у даному випадку може лише рентгенологія. Слід відзначити, що рентгенологічною ознакою тріщини є порушення цілісності зовнішньої межу компактного шару кістки, який на екрані має вигляд світлої лінії, що зникає у тіні кістки.

Повні перелами кісток можуть бути поперечними, кісними, продольними та ін. Ступінь пошкодження кістки не завжди супроводжується зовнішніми змінами. Іноді незначні зовнішні пошкодження насправді є ознакою досить складних переламів, та у більшості випадків пошкодження кістки супроводжується виникненням гематоми, набряками, деколи можливе навіть порушення цілісності шкірних покривів та м’язових тканин. В таких випадках правильна діагностика можлива лише за умови використання рентгенологічного дослідження.

Зміщення уламків відбувається виключно при повному переламі кістки внаслідок дії не тільки травмуючої сили, але й впливу групи м’язів, які прикріплені до кісткової тканини. Точне місцезнаходження уламків можна визначити лише шляхом аналізу рентгенограми, виконаної з різних позицій.

Епіфізеоліз – досить специфічна травма, яка зустрічається у дітей та підлітків. Мова йде про відривання епіфізу і його зміщення по лініях росткового хряща, яке можливе тільки в результаті прямої травми.

Перелами з патологією – це переломи, які виникли в кістковій тканині, що була вражена певною хворобою. Ознакою такого переламу є присутність у тканині деструктивних патологічних змін на місці пошкодження, рідше – у інших відділах скелету.

Вивих – це пошкодження суглобу, яке супроводжується порушенням нормальних взаємовідносин суглобових кінців кістки на місці суглобових впадин.