Хвороба Пертеса

Хвороба Пертеса або остеохондропатія головки стегнової кістки – захворювання, яке виникає переважно в дитячому віці та у зрілому може призвести до розвитку деформуючого артрозу. Вперше його описали у 1909-му році, серед усіх різновидів остеохондропатій вона складає до 17-ти відсотків, а серед інших захворювань суглобів – не менше 25-ти відсотків. Не дивлячись на те, що клінічна картина недуги досить добре вивчена, навіть тепер зустрічаються випадки несвоєчасної діагностики та неадекватного лікування.

Як правило, страждають від хвороби Пертеса діти у віці від 4-х до 14-ти років, при чому, серед хлопчиків це захворювання зустрічається значно частіше.

Причини хвороби серед підростаючого покоління і досі невідомі, але вчені схиляються до травматичної, обмінно-гормональної, інфекційної та спадкової теорій. Правда, жодна з них не була доведена повністю.

У діагностуванні, а як наслідок – і в правильному лікуванні захворювання ключову роль відіграє правильне визначення стадії розвитку остеохондропатії головки стегнової кістки. На сьогоднішній день налічується п’ять стадій, кожна з яких характеризується власними рентгенологічними та патоморфологічними особливостями.

Так, на першій стадії, яка є початковою, у хворого діагностують субхондральний некроз кісткової речовини та кісткового мозку. Друга стадія пов’язана з переломом головки суглоба, третя стадія відзначається фрагментацією, четверта – репарацією губчастої речовини головки. На п’ятій стадії у тазостегновому суглобі настають вторинні зміни аж до кокс артрозу – невиліковної хвороби, яка потребує постійної терапії.

Завдяки своєчасній діагностиці та сучасним методам лікування можна полегшити долю хворого та гарантувати йому суттєве покращення стану здоров’я.

Якщо говорити про симптоми хвороби Пертеса, то на початкових стадіях це біль у колінному суглобі, стегні і тазостегновому суглобі. Посилюються неприємні відчуття вранці, у більшості випадків вони зникають після того, як людина «розходиться». На другій стадії болі стають постійними, проте не посилюються під час фізичних навантажень, що спостерігаються на третій стадії.

Постійною ознакою недуги є обмеження рухомості враженого суглобу, при цьому особливо болючими є відведення стегна та внутрішня ротація. В залежності від запущеності захворювання може розвинутися гіпотрофія м’язів голені та стегна, щоправда, вона не перевищує 1-2 см.

Лікування зводиться до зменшення навантаження на кінцівку і створення всіх умов, які сприяли б репарації. ефективними вважаються як оперативні так і консервативні методи лікування, особливо дієвими з яких є лікувальна фізкультура та фізіотерапія.

Контрактури

Під терміном «контрактура» мають на увазі обмеження нормальної амплітуди рухів у суглобі, причиною якого стало вкорочення поза суглобових м’яких тканин – наслідку якоїсь хвороби або травми.

Спеціалісти відзначають декілька різновидів даного захворювання. Так, вроджені контрактури – це супутнє явище клишоногості, м’язової кривошиї, артрогрипозу і т.ін. Успіх лікування в такому разі залежить від своєчасної діагностики основної хвороби і виявлення всіх її ускладнень.

Набуті контрактури виникають в результаті утворення рубців у місцях інфекційного, травматичного та інших вражень суглобів і тканин, після ампутацій, пошкодження сухожиль. Часто вони стають наслідком спастичних парезів, втрати м’язової рівноваги, постійної напруги м’язів, тривалого знерухомлення кінцівки.

Залежно від того, якої тканини більше в контрактурі розрізняють десмогенні, дерматогенні, ендогенні, артрогенні та міогенні контрактури.

Дерматогенні утворюються на шкірі після опіків та запальних процесів;

десмогенні вважаються наслідком зморщування фасцій та зв’язок після уражень глибоких тканин. Вони зустрічаються при запаленнях, можуть супроводжувати деякі захворювання.

Теногенні або сухожильні контрактури зумовлені вкороченням сухожиль або ускладненням їх рухомості у межах синовіальних канальців.

Міогенні контрактури, які ще називають м’язовими, стають наслідком вкорочення м’язів, викликаного рефлекторним скороченням або запальним процесом.

Артрогенні контрактури виникають через зміни в суглобових кінцях, а також у зв’язково-капсулярному апараті суглоба.

Розрізняють також так звані істеричні контрактури, які виникають, коли людина знаходиться в нервово збудженому стані.

Лікування контрактур базується на цілому комплексі оперативних та консервативних заходів. Щоправда, консервативним методам піддаються не всі різновиди даної хвороби. Вони ефективні відносно тих контрактур, що підлягають корекції. У таких випадках дієві знеболювальні, міорелаксанти, фізіотерапія, активні та пасивні фізичні вправи в теплій воді, тому хворим показане прийняття ванн з температурою до 36 градусів.

При більш стійких контрактурах призначають курс ін’єкцій пірогеналу, парафіново-озокиритові ванни, інтенсивний масаж, лікувальну гімнастику.

Синдром Зудека

Синдром Зудека – це хвороба, що характеризується больовими відчуттями в кінцівках, причиною яких стало надмірне фізичне навантаження або серйозна травма.

У більшості випадків синдром Зудека виникає як наслідок неправильно встановленого діагнозу та неналежного лікування пошкодженої кінцівки, в основному, кисті. Причиною виникнення цієї хвороби також може стати порушення кровообігу, надто туга пов’язка, поява рубців або надмірно активні рухи хворою кистю.

За даними спеціалістів, розвиток симптомів даної недуги проходить три основні стадії:

  1. Поява набряку на кисті, шкіра на ній червоніє. Людина починає відчувати біль, підвищується температура шкіри, обмежується рухомість кисті.

  2. Шкіра у враженій зоні стає синюшного кольору, набряк суттєво збільшується. Можлива поява м’язового спазму, кисть стає практично нерухомою. Будь-які рухи супроводжуються сильним больовим відчуттям. Спостерігається підвищений тонус м’язів, поступово атрофуються і шкірний покрив, і м’язова тканина. Рентгенівський знімок демонструє яскраво виражені плями біля кістки.

  3. Повністю атрофується шкірний покрив та м’язи кисті, відбувається розріджування кістки. Суглоб стає повністю нерухомим, а біль – нестерпним. Хвороба переходить в хронічну стадію, практично не піддається лікуванню.

Лікування синдрому Зудека базується на полегшенні стану хворого та на профілактиці можливих ускладнень. Його повинен проводити кваліфікований травматолог, який в першу чергу має видати направлення на рентген, щоб визначити стан кісткової тканини. Дві перші стадії захворювання виліковні, третя, на жаль, є хронічною, вона характеризується незворотними змінами у суглобі й тканинах, тому єдине, чим можна допомогти хворому – зменшити больові відчуття.

Оскільки людина страждає від болю, необхідне призначення знеболювальних, паралельно з ними призначають міорелаксанти, тобто препарати, які сприяють розслабленню м’язів. Досить ефективними у даному випадку є ліки, що розширюють судини, а також вітаміни групи В.

Прекрасно зарекомендував себе лікувальний масаж, фізіотерапія, спеціальні фізкультурні вправи, та ці заходи можна використовувати, коли вдалося подолати загострення хвороби.

Грижі Шморля

Грижі Шморля – це досить розповсюджена хвороба, яка характеризується дегенеративним враженням міжхребцевих дисків. На відміну від класичної між хребцевої грижі, яка випадає в порожнину каналу хребта, грижа Шморля вважається так званою рентгенологічною ознакою, оскільки вона не призводить до здавлювання нервових закінчень спинного мозку. Дана хвороба є провісником міжхребцевої грижі, тому при перших симптомах її появи слід звернутися до лікаря, щоб попередити враження міжхребцевих дисків.

Пошкодження між хребцевих дисків можуть бути поодинокими та множинними, а в залежності від локалізації лікарі розділяють центральні, передні, бокові та задні грижі Шморля. Поодинокі центральні та бокові враження практично ніяк себе не виявляють, людина почувається цілком здоровою, а коли мають місце передні та множинні грижі, вони стають причиною порушення динаміки хребта, виникнення патологічних симптомів.

Прояви хвороби:

  • біль у спині під час фізичних навантажень;

  • біль у положенні стоячи;

  • швидка втомлюваність у ногах та спині.

Біль у хребті виникає поступово внаслідок суттєвих фізичних навантажень, може посилюватися, якщо положення тіла людини незручне. Якщо хворобу вчасно не виявити та не лікувати, виникає сутулість, грудний кіфоз, внаслідок якого центр тяжіння зміщується і стає причиною непосильного навантаження на передні відділи стоп. Воно, в свою чергу, призводить до розвитку плоскостопості.

Діагностувати грижу Шморля можна лише після повного ренгенлогічного дослідження та магнітно-резонансної томографії. Курс лікування хвороби призначається у залежності від того, наскільки важка ступінь здавлювання нервових закінчень. Непогано зарекомендував себе спеціальний масаж, корекція хребта, лікувальна гімнастика, голкорефлексотерапія. Медикаментозне лікування у більшості випадків не проводиться, оскільки головним завданням лікарів є зміцнення м’язів хребта та підвищення рухомості враженого відділу, тому найефективнішими способами лікування є масаж та спеціальна гімнастика.

Посттравматичні артрозоартрити

Посттравматичний артрит – хвороба суглобу, причиною якої може бути пошкодження меніксів, хрящів, зв’язкового апарату, периартикулярних тканин та ін., що призводить до розвитку дистрофічних змін у суглобі та кістково-хрящовій тканині.

Основні симптоми посттравматичного артриту:

  • постійні болі в суглобах;

  • обмеження рухомості;

  • набряки у місці враження;

  • ломота у кістках;

  • хруст в суглобах.

До розвитку посттравматичного артриту призводять закриті пошкодження кісток, які супроводжуються тріщинами епіфізів, гемартрозом, розривами меніксів. Внаслідок скупчення згустків крові на поверхні хрящів у суглобах розвивається запалення, яке призводить до дистрофічних змін у суглобі та хрящовій тканині, іммобілізації суглоба. Часто в порожнині суглоба розвивається грануляційна тканина та спайки, утворюються контрактури.

Частими причинами посттравматичних артритоартрозів є забиття та вивихи, внаслідок цього можливий розрив хряща, уламки якого вільно рухаються в суглобі та стають причиною болю, обмеження рухливості, відчуття хрусту під час будь-якого руху суглоба.

Вивихи часто спричиняють розриви капсул та навколо суглобових м’язів, гемартрози. Якщо мова йде про вивихи колінних суглобів, можливе пошкодження хрестовидних зв’язок колінного суглоба.

Посттравматичний артроз – це хвороба, що має запальну природу й може призвести до руйнування враженого суглоба. Основними причинами захворювання є порушене живлення суглобу внаслідок пошкодження кровоносних судин та надмірного тертя в ураженому суглобі, причиною якого стало порушення його внутрішньої структури.

Посттравматичний артроз у більшості випадків розвивається через кілька років після серйозної травми, рідше – через 3-4 місяці після повної реабілітації хворого.

Якщо говорити про лікування посттравматичних артрозоартритів, то воно зводиться до прийому відповідних медпрепаратів. Як правило, це ліки, що характеризуються протизапальною та знеболювальною дією, в особливо складних випадках спеціалісти практикують введення кортикостероїдів до внутрішньої порожнини суглобів. З допомогою цих препаратів швидко знімаються гострі больові відчуття, які, нажаль, дуже швидко повертаються знову.

Остеомієліт

Остеомієліт – захворювання кісткового мозку та кісток, яке має запальний характер. Поширеною є думка про те, що остеомієліт вражає виключно дитячий організм, хоча насправді від неї можуть страждати і дорослі.

Причиною хвороби можуть бути травми кісток, при яких збудник захворювання потрапляє безпосередньо до рани. Частіше за все інфекція, що призводить до розвитку остеомієліту, поширюється гематогенним шляхом. Це означає, що хвороботворні мікроби уже є в організмі, а з кровотоком вони потрапляють і до кістки. Джерелом інфекції можуть бути вражені карієсом зуби, хронічне запалення носоглотки на ін.

За особливостями протікання дане захворювання може бути гострим та хронічним.

Причинами гострого остеомієліту в більшості випадків є золотистий стафілокок, який дуже часто вражає немовлят.

Не менш розповсюджене джерело інфікування остеомієлітом – гемофільна паличка, стрептококи групи А та сальмонели. У переважній більшості випадків остеомієліти локалізуються у трубчатих кістках кінцівок, рідше вони вражають ребра, хребці, кістки черепа, особливо верхню щелепу.

Симптомами остеомієліту у дітей є гострий біль в ураженій кістці, який з перебігом хвороби лише поширюється і посилюється, коли навантаження на вражену кістку зростає.

Больові відчуття супроводжуються суттєвим підвищенням температури (39-40 градусів), судомами, припухлістю та почервонінням на місці враження. Аналіз крові демонструє лейкоцитоз та нейтрофілез, підвищену СОЕ.

Лікування остеомієліту можливе виключно в умовах стаціонару, під постійним наглядом лікарів. Тільки своєчасне встановлення правильного діагнозу та використання антибіотиків дозволяє уникнути ускладнень.

Інколи курс медикаментозного лікування не приносить бажаного результату, в таких випадках доводиться використовувати хірургічне втручання для видалення загноєної частини кісткової тканини.

Крім того, курс лікування включає в себе імунотерапію, тобто введення антистафілококового гамаглобуліну. Коли гостре запалення у кістці вдається подолати, проводиться курс фізіотерапії, хворому призначаються вітаміни та заняття спеціальною фізкультурою.

Травматичні пошкодження кісток та суглобів

Травматичні пошкодження кісток та суглобів у більшості випадків виникають внаслідок раптового впливу механічного характеру, який перевищує еластичні можливості кісткової тканини. Це може бути розтягнення, згинання, зжимання, зсув. Можливий також надлом у вигляді тріщини або повний перелом кістки, часто обидва згадані вище явища супроводжують одне одного.

Неповні переломи кісток, які частіше називають тріщинами, – це найлегший різновид травматичного пошкодження, проте клінічна картина тріщин більш розмита, діагностувати їх складніше. Правильно визначити діагноз і призначити ефективне лікування у даному випадку може лише рентгенологія. Слід відзначити, що рентгенологічною ознакою тріщини є порушення цілісності зовнішньої межу компактного шару кістки, який на екрані має вигляд світлої лінії, що зникає у тіні кістки.

Повні перелами кісток можуть бути поперечними, кісними, продольними та ін. Ступінь пошкодження кістки не завжди супроводжується зовнішніми змінами. Іноді незначні зовнішні пошкодження насправді є ознакою досить складних переламів, та у більшості випадків пошкодження кістки супроводжується виникненням гематоми, набряками, деколи можливе навіть порушення цілісності шкірних покривів та м’язових тканин. В таких випадках правильна діагностика можлива лише за умови використання рентгенологічного дослідження.

Зміщення уламків відбувається виключно при повному переламі кістки внаслідок дії не тільки травмуючої сили, але й впливу групи м’язів, які прикріплені до кісткової тканини. Точне місцезнаходження уламків можна визначити лише шляхом аналізу рентгенограми, виконаної з різних позицій.

Епіфізеоліз – досить специфічна травма, яка зустрічається у дітей та підлітків. Мова йде про відривання епіфізу і його зміщення по лініях росткового хряща, яке можливе тільки в результаті прямої травми.

Перелами з патологією – це переломи, які виникли в кістковій тканині, що була вражена певною хворобою. Ознакою такого переламу є присутність у тканині деструктивних патологічних змін на місці пошкодження, рідше – у інших відділах скелету.

Вивих – це пошкодження суглобу, яке супроводжується порушенням нормальних взаємовідносин суглобових кінців кістки на місці суглобових впадин.

Хвороба Бехтерєва

Хвороба Бехтерєва – це автоімунне захворювання, яке у вузьких колах прийнято називати аникилозуючим спондилоартритом. Подібні патології характеризуються певною протидією імунної системи людини і здорових клітин власного організму, які з тих чи інших причин сприймаються як вороги. Подібна поведінка імунітету викликає збій у функціонуванні захисних сил, на боротьбу з суглобами хрящового типу організм кидає величезну кількість лімфоцитів, які викликають запальний процес у суглобах. У більшості випадків хвороба вражає дрібні між хребцеві суглоби, реберно-грудинні, крижово-клубові, грудинно-ключичні зчленування, райдужну оболонку ока.

Від хвороби Бехтерєева страждають молоді чоловіки віком від 20-ти до 40-ка років, жінок цей недуг вражає значно рідше. Найбільш розповсюдженою причиною виникнення даної патології спеціалісти вважають генетичну схильність, поштовхом до її розвитку можуть стати вірусні та хронічні інфекції, постійні стреси, переохолодження, травми опорно-рухового апарату.

Першими проявами захворювання є постійні болі в спині в ранковий час, ближче до полудня вони затихають. На даному етапі вражається зв’язковий апарат хребта та м’які тканини, які його оточують. Хворий втрачає вагу, скаржиться на загальну слабкість, обмеження рухомості хребта, аналізи показують підвищений рівень СОЕ. На запущених стадіях хвороби зникає характерний вигин хребта, розвивається сутулість грудного відділу.

Симптоми хвороби, при появі яких обов’язково слід звернутися до лікаря:

  • болі в крижово-клубовій області, які посилюються вранці та зникають ближче до полудня;

  • скованість в поясниці, постійний тонус м’язів;

  • больові відчуття в п’ятах;

  • скованість м’язів у грудному відділі хребта, болі в ньому;

  • високий рівень СОЕ (більше 30 мм за годину).

Лікування хвороби Бехтерєва повинно проводитися комплексно і включати в себе медичні препарати, лікувальну фізкультуру, санаторне лікування, у деяких випадках – хірургічне втручання.

Артроз

Артроз – це хвороба суглобів, внаслідок якої руйнується хрящовий прошарок. На жаль, захворювання дуже розповсюджене, оскільки з віком хрящ, який покриває суглоб з внутрішнього боку, старіє, тому у наш час складно знайти людину, яка б не страждала від артрозу.

Артроз частіше за все вражає жінок після 40-ка років. У чоловіків ця хвороба зустрічається рідше, переважно після досягнення ними 55-тирічного віку. Недуга може вражати усі без винятку суглоби. Спеціалісти розділяють її на два види: первинний та вторинний. Первинний розвивається після 40-ка років без особливої на те причини, може супроводжуватися підвищенням артеріального тиску, порушенням жирового обміну, тому дуже часто хворі на артроз страждають також від надмірної ваги тіла.

Причиною розвитку артрозу можуть бути надмірні фізичні навантаження, захворювання ендокринної системи, гормональний збій.

Найчастіше хвороба локалізується на пальцях рук і проявляється у вигляді вузликових змін флангів.

Якщо говорити про вторинний артроз, слід відзначити, що від нього можуть страждати люди будь-якого віку. У більшості випадків хвороба вражає хребет і суглоби кінцівок. Як наслідок – обмеження рухомості, кульгавість, постійні болі в суглобі, деформація суглобів. Як правило, вторинний артроз – постійний супутник професійних спортсменів, балерин.

У наш час лікування артрозу вважається досить серйозною проблемою. Навіть не дивлячись на те, що засоби боротьби з цим захворюванням постійно поповнюються новими препаратами, більшість з них характеризуються переважно симптомною дією. На жаль, поки що наука не знайшла панацеї в лікуванні суглобів, тому в боротьбі з цим недугом дуже важливий комплексний підхід.

Перше, що необхідно зробити для полегшення стану хворого – зняти больовий синдром. Цього можна досягти шляхом зменшення навантажень на суглоби з допомогою милиць або спеціальних ходунків. Паралельно з цим можливе призначення хондропротекторів – ліків, які «реставрують» вражений суглоб зсередини і попереджають подальше їх руйнування.

Оскільки артроз супроводжується запальною дією, необхідно зняти запалення, призначивши не стероїдні препарати протизапальної дії. Непогано зарекомендували себе засоби рослинного походження: мазі, трав’яні настої. Хороші результати дають голкорефлексотерапія, фізіотерапія, лікування грязями, мінеральними ваннами.

Ревматоїдний артрит

Ревматоїдний артрит – одна з найскладніших хвороб суглобів, протікання якої пов’язане з багатьма ускладненнями. Захворювання вражає людей різного віку, та найчастіше від нього страждають ті, хто досяг тридцятирічного віку. У жінок ревматоїдний артрит зустрічається в п’ять разів частіше, ніж у чоловіків.

Симптоми цього захворювання досить важко сплутати з ознаками інших захворювань суглобів. Початок хвороби супроводжується запаленням і припухлістю п’ястно-фалангових суглобів вказівного та середнього пальців, що поєднується з запаленням та набряками лучезапястних суглобів.

Як правило, запалення суглобів, що є ознакою ревматоїдного артриту, в більшості випадків розвивається симетрично. На відміну від ревматизму, воно є стійким, больові відчуття та набряки в суглобах можуть не минати протягом кількох місяців, а то й років.

Болі посилюються вночі або під ранок, тривають весь день, а ввечері стають зовсім незначними. Деякі пацієнти порівнюють відчуття від ревматоїдного артриту з набридливими зубними болями.

Цікаво те, що на початкових стадіях захворювання неприємні відчуття в суглобах зникають після активних рухів пальцями, хоча будь-яке полегшення має тимчасовий характер і повністю зникає після третьої-четвертої години ночі.

Крім інтенсивних больових відчуттів хворі часто страждають від так званого «симптому ранкової скованості», який проявляється відчуттям затерплого тіла. Часто хвороба супроводжується появою під шкірою ревматоїдних вузликів розміром з горошину. Вони утворюються трохи нижче ліктів, на кистях рук та на стопах у кількості 1-2 штук, рідше – у вигляді цілих скупчень.

Вилікувати ревматоїдний артрит досить важко. Повністю перебороти цю хворобу вдається в поодиноких випадках, оскільки більшість сучасних методів лікування усувають прояви хвороби, а не її причину.

Найбільш ефективними медикаментозними засобами лікування вважаються не стероїдні протизапальні препарати, які суттєво полегшують стан хворого. Не так давно спеціалісти стали використовувати селективні протизапальні засоби, які практично не викликають ускладнень. Непогано зарекомендувала себе мануальна терапія, лікування грязями.