Псоріаз

Псоріаз, або лускатий лишай – це досить розповсюджене захворювання шкіри, яке важко піддається лікуванню. Справа в тому, що у переважній більшості випадків причиною псоріазу вважається порушення в обміні речовин, діяльності ендокринної та нервової систем; часто схильність до цієї недуги передається по спадковості.

Лікарі вважають лускатий лишай не стільки шкірною хворобою, скільки хворобою внутрішньою та відзначають декілька її причин. В результаті багатьох досліджень вчені прийшли до наступних висновків: якщо псоріатичні бляшки локалізуються на ліктях та кистях рук, до їх появи могли призвести розлади в роботі підшлункової залози. Якщо висипи спостерігаються на животі, слід лікувати печінку, на ногах – шлунок, а якщо бляшки вкривають усе тіло, необхідно нормалізувати роботу нервової системи.

Існує ще одна причина розвитку хвороби, яку відзначають більшість спеціалістів – це переохолодження тіла.

Псоріаз виникає внаслідок надмірно активного поділу клітин шкіри, що стає причиною появи бляшок випуклої форми, а також злущення верхнього шару епідермісу.

Симптоми хвороби:

  • поява на тілі червоних випуклих бляшок, які вкриті білими або сріблястими лусочками. Як правило, плями з’являються на ліктях, колінах, на шкірі голови, проте вони можуть локалізуватися на будь-якій частині тіла. У деяких випадках (не завжди) плями неприємно зудять;
  • деформація нігтьової пластини;
  • значне злущення мертвих клітин епідермісу, яке нагадує лупу;
  • поява пухирів на шкірі;
  • поява тріщин, які супроводжуються больовими відчуттями.

Оскільки псоріаз – недуга, яка виникає внаслідок порушень функціонування внутрішніх органів, у першу чергу, лікувати треба її причину, при цьому звертаючи увагу і на зовнішні прояви хвороби.

Враховуючи причину лускатого лишаю, хворому призначається схема лікування. Слід зазначити, що непогано зарекомендували себе засоби народної медицини, зокрема настої лікарських рослин, які в разі внутрішнього прийому ефективно борються з причинами недуги. Комплексно лікарі радять використовувати креми та мазі, які пом’якшують шкіру, характеризуються знеболювальною, бактерицидною, протизапальною та протизудною дією. Одним з найбільш поширених та дієвих способів боротьби з псоріазом є відповідне санаторно-курортне лікування.

Екзема

Екземи складають до 40-ка відсотків усіх відомих на сьогоднішній день захворювань шкіри. Кількість людей, що страждають від цієї недуги, поступово збільшується. Частіше за все на екзему хворіють діти, серед дорослого населення захворювання зустрічається один раз на кожну сотню людей. Як правило, хвороба зароджується в дитячому віці та у разі неправильного лікуванні може перейти в хронічну стадію.

Екзема може розвиватися внаслідок дії багатьох факторів, до яких належать зовнішні, такі як терміні, механічні, хімічні та внутрішні (захворювання нирок, шлунково-кишкового тракту, печінки, нервової та ендокринної систем). Часто причиною виникнення екземи може стати алергія.

Існує кілька форм захворювання, проте найбільш розповсюдженою та небезпечною серед них вважається атопічна екзема. Причини її виникнення досі невідомі, однак спеціалісти схиляються до думки, що розвиток цього різновиду хвороби залежить від особливостей імунної системи організму.

Екзема не є інфекційним захворюванням, у більшості випадків від неї страждають люди з генетичною схильністю до цієї недуги. Також часто хвороба вражає хворих на астму, алергію. Так, харчова алергія на деякі види продуктів також може стати причиною екземи або у разі наявності хвороби загострити її симптоми.

До речі про симптоми: до найбільш розповсюджених проявів недуги слід віднести враження шкіри на ліктьових згинах та під колінами, на зап’ястях, на обличчі, шиї, у зоні декольте. Проте вище ми перелічили тільки найбільш розповсюджені локації хвороби, насправді ж вона може вражати будь-яку частину тіла.

Для лікування екземи існує безліч досить ефективних методів. У залежності від стадії розвитку недуги та індивідуальних особливостей організму хворого лікар може призначити курс голко- або кріотерапію. Якщо ж до розвитку захворювання призвела алергія, показане лікування методом плазмафорезу.

Незалежно від обраного методу боротьби з хворобою уражені ділянки шкіри необхідно змащувати гіпоалергенними кремами, щоб запобігти сухості шкіри.

Нейродерміт

Нейродерміт – це хронічна хвороба шкіри, яка має нервово-алергічне походження. До найголовніших проявів захворювання належать папульозні висипи, які супроводжуються свербежем. Часто нейродерміт називають атопічним дерматитом, який загострюється взимку та влітку переходить у стан ремісії.

Причинами нейродерміту спеціалісти вважають генетичну схильність. Недуга має характер рецидиву, її клінічна картина залежить від багатьох факторів, у тому числі й від віку хворого. Згідно зі статистикою, близько 40-ка відсотків дерматологічних захворювань належать до групи нейродермітів, та частіш за все хвороба вражає дітей і підлітків.

На жаль, вченим і досі не вдалося визначити точну причину захворювання, проте вони виділили фактори, які визначають схильність до нього:

  • нейросудинні зміни;

  • інтоксикації;

  • порушення роботи ЦНС;

  • відхилення у функціонуванні шлунково-кишкового тракту;

  • слабкий імунітет;

  • ендокринні порушення;

  • неправильне харчування;

  • відсутність у раціоні вітамінів та інших корисних речовин;

  • надмірні фізичні та розумові навантаження.

Розрізняють кілька різновидів нейродерміту. Так, дифузний нейродерміт локалізується на колінах, руках, обличчі та шиї; обмежений проявляється на невеликих ділянках шкіри; лінійний проявляє себе на нижніх та верхніх кінцівках; гіпертрофічний поширений у паховій зоні; псоріазиформний помітний на голові та обличчі, при ньому шкіра вкривається дрібними лусочками.

В залежності від стадії хвороби розрізняють початковий нейродерміт, гостру та хронічну фазу недуги, стадію ремісії та клінічного видужання.

До симптомів нейродерміту слід віднести висип, який, як правило, супроводжується свербежем. На початковій стадії висипи локалізуються на шиї, згодом поширюються на лоб, повіки, рот, щоки. Далі прояви хвороби можливі на ліктях, колінах, статевих органах. Шкірний покрив на ураженій ділянці стає червоним, починає лущитися. У деяких випадках свербіж настільки сильний, що людина не може себе контролювати й розчісує рани, внаслідок чого враженні ділянки шкіри грубішають.

Що стосується лікування нейродерміту, то до нього входить використання мазі з нафталаном, папаверинового крему, поживних кремів з вітаміном А. Довкола уражених ділянок роблять ін’єкції гідрокортизону та бенкаїну. Широко використовується санаторно-курортне лікування і фізіотерапія, проте для того, щоб лікування принесло свої плоди, у першу чергу, слід ліквідувати першопричину захворювання.

Захворювання шкіри

Спеціалісти вважають шкіру дзеркалом людського організму, яке може дуже багато розповісти про стан органів та систем і процеси, які у них проходять. Захворювання шкіри – це хибний, неприродній шлях виведення токсинів, що в нормальному стані мають виводитися через печінку, нирки, кишківник та лімфатичну систему.

Шкірні хвороби викликають у людини відчуття дискомфорту та стають причиною моральних страждань, оскільки вони характеризуються яскраво вираженими зовнішніми проявами. Нейродерміти, екзема, дерматити, лишаї, стрептодермія, кропивниця, бактеріальні, вірусні та грибкові ураження, демодекс, контагіозний молюск та багато інших недугів, на щастя, піддаються лікуванню. Проте процес видужання людини залежить від своєчасності та правильності поставленого діагнозу, а також від вірності призначеного лікування.

Величезну роль у лікуванні захворювань шкіри відіграє системна діагностика, оскільки, на думку провідних спеціалістів даної галузі, шкірні недуги ніколи не виникають без серйозної на те причини. Будь-який із поставлених дерматологом діагнозів є свідченням того, що у організмі існують певні порушення, а виявити їх можна виключно шляхом програмної діагностики.

Під час діагностування хвороб шкіри необхідно визначити приховані інфекції, які знижують імунні сили організму. Також слід адекватно оцінити стан внутрішніх органів, бо порушення у їх роботі можуть стати причиною дерматологічних захворювань.

У лікуванні захворювань шкіри прекрасно зарекомендували себе медикаментозні засоби, лазерна терапія, засоби народної медицини. Необхідно відзначити також високу ефективність санаторно-курортного лікування, якому підлягає переважна більшість дерматологічних недугів. При цьому слід враховувати, що в санаторії направляють навіть хворих з хронічними хворобами шкіри.

Прекрасним лікувальним ефектом вирізняються бальнеологічні курорти з радоновими та сірководневими водами, проте спеціалісти акцентують увагу на тому, що у ході лікування необхідно використовувати комплексну терапію.

Крім мінеральних радонових та сірководневих ванн хворим рекомендовані сонячні ванни, купання у морській воді, лікувальна гімнастика, тренувальний режим та ведення рухомого способу життя. Досить часто на початкових етапах лікування бальнеопроцедурами у людей спостерігається загострення дерматозів. У таких випадках необхідно відмінити даний вид терапії та призначити інші, не менш ефективні елементи лікувального комплексу.

Реабілітація після хірургічних операцій

Реабілітація після хірургічних операцій є найбільш складним та тривалим процесом в гінекологічній практиці. В післяопераційний період важливу роль відіграє не лише загоєння операційних рубців, але й емоційний вплив на жінку, яка пережила психологічний стресс внаслідок самого втручання в організм. Максимум уваги у цей час слід приділяти процесу встановлення менструального циклу. Все вище описане має значний вплив на подальше нормальне функціонування усіх органів та систем жіночого організму.

Найголовнішим моментом у нормальному перебігу післяопераційної реабілітації є оптимістичний настрій жінки, у зв’язку з чим вона повинна виконувати усі вказівки лікаря.

Як правило, післяопераційний період прийнято ділити на первинний та вторинний. І якщо первинний період починається одразу після виходу пацієнтки з операційної та проходить у стаціонарі того ж лікувального закладу, де виконувалась операція, то проходити вторинну реабілітацію найкраще в тих установах, що спеціалізуються на немедикаментозній відновній терапії.

По-перше, в післяопераційний період для комплексного одужання жінка отримує реабілітаційне медикаментозне лікування – знеболюючу, заспокійливу, антибактеріальну та загальнозміцнюючу терапію.

По-друге, необхідно дотримуватись повноцінного та збалансованого харчування, споживати в їжу велику кількість натуральних соків, фруктів, овочів, злаків і т.д.

По-третє, для відновлення організму слід пройти комплекс відновлювальної терапії, що складається з різних методів фізіотерапевтичного лікування: лікувальну гімнастику, фітотерапію, апітерапію, санаторне лікування, бальнеотерапію.

Природні санаторні лікувальні грязі та мул, мінеральні води, фітозасоби, солі дбайливо, але ефективно впливають на жіночий організм, відновлюючи його сили. Лікування мінеральними та термальними водами у вигляді ванн, зрошень і аерозолів, а також курсів прийому лікувальних вод активно впливає на гормональний фон жінки, надає прекрасний антитоксичний, антисептичний, розслаблюючий і болезаспокійливий результат. Фізіотерапія завдяки різноманітному впливу на шкіру активізує та збільшує ресурси організму, стимулює його, а масажі активують нервові закінчення, що, в свою чергу, посилює кровообіг, зміцнює імунітет та прискорює відновлення тканин та сприяє загальному одужанню.

Усі методи реабілітації після хірургічних операцій більш м’які та делікатні, до того ж вони набагато комфортніші. Погодьтеся, що ванни і сеанси масажу приємніші, ніж таблетки, ін’єкції та крапельниці.

Генітальний ендометріоз

Генітальний ендометріоз – це доброякісне захворювання, яке характеризується розростанням тканин матки у не властивому для них місці, тобто поза порожниною матки. Ці тканини мають схожість із слизовою оболонкою матки – ендометрієм. Ендомертіоз розвивається як наслідок порушень імунного та гормонального фону жіночого організму.
Генітальний ендометріоз буває внутрішнім та зовнішнім. Внутрішній торкається матки та труб, а зовнішній вражає піхву, зовнішні статеві органи, шийку матки, проміжність, позашиєчну клітчатку, круглі зав’язки матки.
Ендометріоз – естрогензалежне захворювання, причинами розвитку якого можуть бути несприятлива спадковість, пізнє настання менархе, пізній початок статевого життя та пізні пологи, гормональний дисбаланс, внутрішньоматкові втручання (аборти, операції, ускладнені пологи), тривале використання внутрішньоматкових контрацептивів, порушення обміну речовин та ожиріння, несприятливе екологічне та соціально-економічне становище.
Найчастіше ця недуга вражає жінок репродуктивного віку, хоча іноді вона може зустрічатися й у підлітків та жінок в пост менопаузі, які отримують гормональну терапію.
При захворюванні на ендометріоз жінки скаржаться на біль, що локалізується у:

  • нижньому відділі живота;
  • попереку;
  • правій та лівій здухвинних зонах;
  • області зовнішніх статевих органів.

Також симптомами хвороби є хронічні тазові болі, які пов’язані з менструальним циклом та загострюються в основному до та в перші три дні циклу.
Для геніального ендометріозу характерні дизуричні розлади, хвороблива перистальтика кишечника, біль під час статевого акту.
Інші симптоми, що супроводжують це захворювання: безпліддя, порушення менструального циклу, рясні крововиділення та кровотечі, переміжна лихоманка.
Лікування ендометріозу може бути хірургічним, консервативним та комбінованим. В першу чергу призначається консервативне лікування, яке враховує, що ендометріоз – це хвороба не одного органу, а всього організму в цілому. Якщо консервативне лікування не дає результатів протягом 3-4 місяців, рекомендують хірургічне втручання. Його ж призначають одразу у випадку наявності прямих до того показань: аденоміозу матки третього ступеня, поєднання аденоміозу з порушеним ендометріозом, прогресуючої гіперполіменорреї, яка супроводжується хронічною анемією.

Безпліддя

Безпліддям у жінок вважається неможливість зачати дитину при досягненні дітородного віку. Подружні стосунки, в яких при постійних статевих зносинах протягом двох та більше років без будь-якої контрацепції не наступає вагітність, називають безплідним шлюбом. Причиною безпліддя можуть бути захворювання як чоловіка, так і жінки.

Жіноче безпліддя буває первинним та вторинним. Первинне безпліддя – це коли вагітності не було ніколи, вторинне – це коли вагітність наступала, не залежно від того, доношеною чи недоношеною вона була.

Причини безпліддя:

  • непрохідність труб як наслідок перенесеного запального гінекологічного захворювання;
  • недорозвиненя або вади статевих органів, що можуть призвести до повного безпліддя;
  • пошкодження статевих органів внаслідок надмірного вискоблювання шийки та стінок матки під час аборту або діагностики;
  • ендокринні захворювання, що призводять до порушень обміну речовин, наприклад, ожиріння;
  • гострі та хронічні інфекційні хвороби: туберкульоз, сифіліс;
  • отруєння промисловими отрутами: ртуттю, свинцем та ін.;
  • алкоголізм, куріння, при яких виникає інтоксикація організму, яка і призводить до безпліддя;
  • поліпи, що були видалені хірургічним шляхом, або позаматкова вагітність;
  • загин матки, який виникає при постійних значних фізичних навантаженнях, після невдалого аборту або є наслідком частих закрепів;
  • нестача в організмі вітаміну Е також часто призводить до безпліддя;
  • порушення овуляції, коли яйцеклітина з тих чи інших причин не спроможна до запліднення, також є частою причиною безпліддя;
  • імунна безплідність, коли в організмі жінки виробляються антитіла на присутність сперматозоїдів;

Ще однією причиною захворювання лікарі вважають так звану психологічну безплідність, коли жінка за різних обставин боїться завагітніти. Причин для психологічного безпліддя нараховують дуже багато. Це пережита в дитинстві чи юності психологічна травма, моменти, коли вагітність стає ризиком для самого існування жінки (у таких випадках спрацьовує інстинкт самозахисту). Або протилежні явища: занадто сильне бажання завагітніти, страх втратити статус, коли жінка зайнята кар’єрою, власним бізнесом.

Порушення менструальної функції

Менструальним циклом називаються регулярні зміни в організмі жінки, які проявляються кровотечею матки. Будь які відхилення від нормального менструального циклу називаються порушеннями. Порушення менструального циклу поділяють на дві групи: гіпоменструальний синдром та гіперменструальний синдром.

Причини, що призводять до порушень менструальної функції, можуть бути такими:

  • гінекологічні захворювання та операції;
  • стреси або довготривалі нервові навантаження;
  • статевий інфантилізм;
  • хвороби ендокринної системи;
  • ожиріння або виснаження;
  • авітаміноз;
  • захворювання печінки;
  • хвороби серцево-судинної системи;
  • порушення статевого дозрівання;
  • гормональна перебудова в клімактеричний період;
  • інфекційні та хронічні захворювання;
  • зниження ендокринної функції яєчників.

Спеціалісти виділяють наступні порушення менструального циклу:
аменорея – відсутність менструацій більше шести місяців;
опсоменорея – менструальні цикли, що тривають більше 6-8 тижнів;
тахіменорея – занадто короткий менструальний цикл (менше 20 днів);
спаніоменорея – занадто тривалий менструальний цикл, менструації бувають всього 1-2 рази на рік, протяжність їх складає близько двох тижнів;
гіперменорея – надмірна кількість крововиділень, понад 150 мл;
гіпоменорея – дуже мала кількість крововиділень, менше 50 мл;
поліменорея – тривалість менструації 7-12 днів і більше;
олігоменорея – тривалість менструації менше двох днів;
альгоменорея – біль в зоні статевих органів під час менструацій;
дисменорея – головний біль, запаморочення, нудота, блювання, відсутність апетиту;
альгодисменорея – поєднання больових відчуттів та загального погіршення самопочуття;
меногагія – циклічні кровотечі, що пов’язані з менструальним циклом та тривають понад 12 днів;
метрорагія – циклічні кровотечі, які не пов’язані з менструальним циклом.

Діагностика порушень менструальної функції досить складна, встановити діагноз іноді дуже складно, тому що одні й ті ж причини можуть призводити до розвитку багатьох захворюваннь. Лікування таких хвороб повинне бути комплексним та ставити собі за мету регулювання менструального циклу, відновлення правильної роботи усіх задіяних в цей процес органів.

Хронічні запалення матки та придатків

Запалення жіночих статевих органів за клінічним перебігом поділяються на гострі, підгострі та хронічні процеси. За ступенем важкості вони бувають легкими, середніми та важкими. Поговоримо про хронічні запалення матки та придатків.

Захворюваннями матки вважаються:

  • ендометрит – запалення слизової оболонки тіла матки;
  • метроендодермит – запалення слизового та м’язового шару тіла матки;
  • панметрит – запалення всіх шарів стінок матки;
  • периметрит – запалення очеревини, яка покриває тіло матки.

Захворюваннями придатків є:

  • сальпінгіт – запалення маткових труб;
  • оофорит – запалення яєчників;
  • сальпінгоофорит або андексит – запалення маткових труб та яєчників;
  • гідросальпінкс – запальна мішечкувата пухлина маткової труби з накопиченням серозної рідини у її просвіті;
  • андекструмор – запальна пухлина маткових труб та яєчників;
  • піоварум – запальна пухлина яєчника з гнійним розплавленням його тканин;
  • перисальпінгіт – запалення очеревинного покрову;
  • піосальпінкс – запальна пухлина маткової труби з накопиченням гною у її просвіті.

Іноді захворювання придатків можуть протікати зовсім безсимптомно, жінка не відчуває дискомфорту, тому не звертається до лікаря. Але частіше виникає біль внизу живота, який може віддавати в поперековий відділ хребта, підвищується температура тіла, виникають болі під час статевого акту. Причиною захворювання також може бути переохолодження, застудні явища, стреси.

Основні симптоми хронічних запалень матки та придатків: гострі або тупі болі до чи під час менструального циклу; болі під час статевого акту; зниження статевого потягу; підвищення температури; порушення менструальної функції, виділення стають мізерними або дуже рясними; з’являються серозні або гнойові виділення; спостерігається загальна слабкість організму.

Збудниками захворювань матки можуть бути інфекційні, грибкові, протозойні та вірусні мікроорганізми. Частіш за все це мікроби, які вражають цервікальний канал – гонококи, хламідії, мікоплазми, уреаплазми, або умовно-патогенна флора – пептококи, стрептококи, гарднерелла. В основному хронічні запалення протікають приховано і не мають клінічних симптомів. Характерною ознакою запальних процесів матки є кровотечі.

Для боротьби з цими хворобами проводиться комплексне лікування, яке включає в себе курс вітамінів, заспокійливих, загальнозміцнюючих препаратів, а також фізіотерапію, курортно-санаторне лікування.

Гінекологічні захворювання

Гінекологічними або жіночими хворобами називають захворювання статевих органів жінки (матки, яєчників та інших). Дуже важливим для кожної жінки є попередження жіночих хвороб і своєчасне їх виявлення на ранніх стадіях. Для цього представниці слабкої статі необхідно знати основні симптоми гінекологічних захворювань та причини їх виникнення.

Гінекологічні захворювання поділяють на гострі та хронічні. На початкових етапах хвороби цієї групи можуть ніяк не проявлятися, їх можливо виявити тільки під час візиту до лікаря та проведення діагностики.

Симптоми гінекологічних захворювань можуть виникати при неправильному положенні внутрішніх статевих органів та їх патологічному розвитку. Багато хвороб виникають внаслідок різноманітних інфекцій, причиною деяких з них є порушення роботи залоз внутрішньої секреці. Також деякі недуги розвиваються внаслідок ураження статевих органів пухлинами.

Велика група гінекологічних хвороб – це наслідок ускладненого перебігу вагітності, пологів та післяпологового періоду. Причин та симптомів статевих захворювань дуже багато. Жіночі захворювання, як і всі інші, виникають, коли для них створюються сприятливі умови: перевтома, переохолодження, стрес, неправильне харчування, захворювання інших органів. Симптоми жіночих захворювань можуть бути відображенням хвороб органів, що стикаються зі статевими.

Болями та неприємними відчуттями в нижньому відділі живота та попереку супроводжуються усі гінекологічні захворювання. Біль може бути раптовим, якщо це гострий запальний процес; він може з’являтись, коли хвороба вже проявилася, і процес перейшов в хронічний; або з’явитися вперше, коли захворювання зайшло вже дуже далеко (рак статевих органів).

Останнім часом широкого поширення набули хвороби статевих органів, що протікають безсимптомно, серед них ті, які передаються статевим шляхом. Прихований перебіг недуги не супроводжується болями в животі, кровотечами, порушеннями менструального циклу, тому кожній жінці необхідно двічі на рік звертатись до гінеколога, проходити профілактичний огляд та робити основні аналізи, що допоможуть своєчасно виявити ознаки будь-якої хвороби та вилікувати її.