Гінекологічні захворювання

Гінекологічними або жіночими хворобами називають захворювання статевих органів жінки (матки, яєчників та інших). Дуже важливим для кожної жінки є попередження жіночих хвороб і своєчасне їх виявлення на ранніх стадіях. Для цього представниці слабкої статі необхідно знати основні симптоми гінекологічних захворювань та причини їх виникнення.

Гінекологічні захворювання поділяють на гострі та хронічні. На початкових етапах хвороби цієї групи можуть ніяк не проявлятися, їх можливо виявити тільки під час візиту до лікаря та проведення діагностики.

Симптоми гінекологічних захворювань можуть виникати при неправильному положенні внутрішніх статевих органів та їх патологічному розвитку. Багато хвороб виникають внаслідок різноманітних інфекцій, причиною деяких з них є порушення роботи залоз внутрішньої секреці. Також деякі недуги розвиваються внаслідок ураження статевих органів пухлинами.

Велика група гінекологічних хвороб – це наслідок ускладненого перебігу вагітності, пологів та післяпологового періоду. Причин та симптомів статевих захворювань дуже багато. Жіночі захворювання, як і всі інші, виникають, коли для них створюються сприятливі умови: перевтома, переохолодження, стрес, неправильне харчування, захворювання інших органів. Симптоми жіночих захворювань можуть бути відображенням хвороб органів, що стикаються зі статевими.

Болями та неприємними відчуттями в нижньому відділі живота та попереку супроводжуються усі гінекологічні захворювання. Біль може бути раптовим, якщо це гострий запальний процес; він може з’являтись, коли хвороба вже проявилася, і процес перейшов в хронічний; або з’явитися вперше, коли захворювання зайшло вже дуже далеко (рак статевих органів).

Останнім часом широкого поширення набули хвороби статевих органів, що протікають безсимптомно, серед них ті, які передаються статевим шляхом. Прихований перебіг недуги не супроводжується болями в животі, кровотечами, порушеннями менструального циклу, тому кожній жінці необхідно двічі на рік звертатись до гінеколога, проходити профілактичний огляд та робити основні аналізи, що допоможуть своєчасно виявити ознаки будь-якої хвороби та вилікувати її.

Неврити

Неврит – це запалення стовбура периферичного нерва, яке проявляється руховими розладами і порушенням чутливості.

Розрізняють два види невритів: локальний та множинний, тобто поліневрит. При локальному невриті страждає тільки один нерв, а їх причиною є місцеві інфекції, травми, пухлини або артрит.

Поліневрит – це пошкодження декількох нервів. Найчастіше його викликають інфекційні захворювання: бактеріальні та вірусні інфекції, зовнішні та внутрішні інтоксикації. Також причинами поліневриту можуть бути переохолодження, нестача вітамінів, судинні та інші порушення.

Неврити здатні розвиватися внаслідок здавлювання нервів, яке може відбуватися, зокрема, через вузькість фіброзних і кісткових каналів (тунельні синдроми). Окрім того, здавлювання нервів іноді ініціюється грижею міжхребцевого диску або осте офітами. Такі стани спостерігаються при остеохондрозі.

Вирізняють наступні різновиди невриту:

  • неврит лицьового нерва;
  • неврит променевого, серединного та ліктьового нервів;
  • неврити сідничного, стегнового, малогомілкового і великогомілкового нервів;
  • неврит слухового нерва;
  • неврит трійчастого нерва.

Основні прояви невриту: постійні тупі болі, які приступоподібно розповсюджуються по ходу нерва; порушення чутливості; рухові розлади; невелике зменшення об’єму та маси м’язів – атрофія ураженої зони. Захворювання може супроводжувати паралічами та парезами.

Важливу роль в лікуванні невритів віддають фізичним вправам. В залежності від того, яка зона уражена, існує велика кількість вправ для розробки саме тієї групи м’язів. Не менш важливу роль в лікуванні відіграють фізіотерапевтичні процедури. При будь-якому ураженні периферичних нервів рук велику увагу приділяють вправам з предметами, пластиліном, гумовими і пружинними пристосуваннями для розробки суглобів пальців, гімнастика у воді. Також в комплексному лікуванні невритів використовують грязьові та лікувальні ванни, гідромасажні ванни, голкорефлексотерапію, масаж з елементами мануальної терапії.

Хвороба Рейно

Хвороба Рейно та синдром Рейно – два різновиди так званого феномена Рейно: розладу, який викликає надмірне звуження кровоносних судин шкіри під впливом холоду або емоційного стресу. У результаті колір шкіри змінюється на білий, потім на синій, а після закінчення нападу шкіра червоніє. Найчастіше недуга зачіпає пальці рук і ніг, рідше – ніс, мочки вух, губи, язик.

Незважаючи на схожість симптомів, потрібно розділяти два види цієї хвороби.

Хвороба Рейно (первинний феномен Рейно) займає близько 90% всіх випадків і протікає незалежно від інших хвороб.

Синдром Рейно (вторинний феномен Рейно) найчастіше є наслідком іншого захворювання.

Хвороба може розвиватися протягом багатьох років. Як правило, на початку її перебігу симптоми помічаються лише на кінчиках одного або двох пальців, та потім вони охоплюють всі пальці. На верхніх і нижніх кінцівках може з’явитися мармуровий малюнок – сітчасте ліведо.

Якщо причиною розвитку синдрому Рейно є інше захворювання, для вдалої боротьби з недугою необхідно повністю вилікувати її першопричину.

Хвороба Рейно розвивається поступово, тому розрізняють три фази її розвитку.

Перша стадія розвитку захворювання характеризується спазмами судин крайніх фаланг. Кінці пальців бліднуть та холонуть. Найчастіше таке явище трапляється на двох або трьох пальцях обох рук або ніг одночасно. Спазм дуже скоро проходить, капіляри розширюються, пальці набувають нормальної температури та кольору. Якщо хвороба перейшла в наступну стадію, то шкіра на ураженій кінцівці стає синюшною, сама кінцівка припухає. Дана стадія хвороби Рейно вже є небезпечною, оскільки вона спричиняє незворотні зміни в судинах та тканинах.

Третя стадія хвороби Рейно характеризується такими симптомами, як відмирання ділянок м’яких тканин, поява виразок та ранок. Подушечки пальців можуть ставати пласкими, ніби втягнутими всередину. Шкіра на уражених місцях стає жорсткою та лущиться. Слід відзначити, що хвороба Рейно може тривати протягом багатьох, а між першою та другою стадіями часто проходить не один десяток років.

Для профілактики хвороби або синдрому Рейно необхідно берегти свої пальці, вести активний спосіб життя та уникати переохолодження.

Поліневрити

Поліневрити – група захворювань, які відзначаються дифузним враженням периферичних нервів та проявляються периферичними парезами, порушеннями чутливості, трофічними і вегетативно-судинними розладами переважно в дистальних, тобто у віддалених частинах кінцівок.

Поліневрит може виникати після інфекції – грипу, ангіни, дифтерії, дизентерії, тифу; внаслідок екзогенної інтоксикації – отруєння алкоголем, миш’яком, свинцем, хлорофосом; ендогенної інтоксикації (діабет, нефрит); при шкідливих умовах праці – робота на холоді, з вібруючими інструментами.

Першими симптомами захворювання є відчуття повзання мурашок, похолодання й оніміння в долонях та стопах, ниючі або стріляючі болі у кінцівках, відчуття мерзлякуватості в руках і ногах навіть у жарку погоду. Поступово приєднується слабкість в ногах, нестійка хода, розвиваються парези стоп, хворому стає важко утримувати в руках предмети, пізніше наступає атрофія м’язів кінцівок. Людина перестає відчувати дотик гострих та гарячих предметів, в результаті чого погано загоюються забиття. Порушення чутливості спостерігається частіше в дистальних відділах кінцівок. Шкіра на долонях і стопах стоншується, набуває багряно-синюшного кольору, лущиться, з’являються набряки стоп та долонь.

Нігті стають ламкими, тьмяними, посіченими. Інфузне ураження периферичних нервів проявляються периферичними парезами, порушенням чутливості, трофічними та вегетативно-судинними розладами переважно в дистальних відділах кінцівок. Черепно-мозкові нерви у більшості випадків не пошкоджуються, однак до процес може бути залучений блукаючий нерв, який регулює роботу серця і дихання.

Поліневрити поділяють за характером захворювання, в залежності від цього розрізняються і причини захворювання, а значить – і методи лікування.

Спеціалісти вирізняють:

  • інфекційний поліневрит;
  • дифтерійний поліневрит;
  • діабетичний поліневрит;
  • алкогольний поліневрит;
  • миш’яковий поліневрит;
  • авітамінозний поліневрит;
  • професіональний поліневрит.

Лікування в першу чергу повинне спрямовуватися на ліквідацію інфекції або інтоксикації, яка послужила причиною хвороби. Прогноз залежить від своєчасного лікування, у більшості випадків він сприятливий.

Плексити

Плексит – враження нервового сплетіння, утвореного передніми гілками спиномозкових нервів. Характеризується захворювання чутливими, руховими, трофічними розладами. Може бути інфекційним, наприклад, при грипі, туберкульозі, бруцельозі; інфекційно-алергічним, наприклад, поствакційним; інтоксикаційним або спричиненим отруєнням свинцем, миш’яком, окисом вуглецю, алкоголем та ін; травматичним, в наслідок вогнепальних, ножових та інших поранень; компресійно-ішемічним при здавлюванні сплетіння уламками кісток при переломі, пухлиною, інфільтратом.

В залежності від локалізації розрізняють шийний, плечовий і попереково-крижовий плексит. Клінічно недуга відзначається руховими, чутливими та вегитативно-трофічними розладами. Ураження сплетіння може бути тотальним або локальним, при якому страждають лише окремі стовбури, пучки і гілки.

Плексит буває одностороннім та двостороннім. Виділяють дві стадії захворювання – невралгічну та паралітичну.

При невралгічній стадії відмічаються різкі болі, які посилюються при рухах або здавлюванні сплетіння. В паралітичній стадії розвиваються периферичні парези та паралічі м’язів, знервованих гілками ураженого сплетіння, понижуються відповідні глибинні рефлекси, порушуються усі види чутливості та трофіка в зоні інервації, що проявляється пастозністю, набряком, вазомоторними розладами.

При уражені шийного сплетіння біль локалізується в зоні верхньої шиї, розвивається парез глибинних м’язів шиї та діафрагми, з’являється гикання.

При ураженні плечового сплетіння біль локалізується в над- або підключичній зоні та переходить в руку. Травмуються м’язи плечового поясу та верхньої кінцівки. Понижуються або зовсім зникають рефлекси верхньої кінцівки.

Плексит попереково-крижового сплетіння характеризується чутливими, руховими та вегитативно-трофічними розладами в зоні інервації. Біль з’являється в зоні попереку та в нижній кінцівці. Спостерігаються парези м’язів стегна, гомілки, стопи, атрофія цих м’язів, пастозність гомілки та стопи, трофічні зміни нігтьової пластини.

При хронічних формах плекситу рекомендовано санаторно-курортне лікування: радонові, сірководневі ванни, грязьові аплікації.

Радикуліти

Радикуліт – це захворювання периферичної нервової системи. У вузьких колах під досить розповсюдженою та поширеною назвою хвороби мають на увазі запалення корінців спинномозкових нервів будь-якого відділу хребта. Радикуліт зумовлений втратою форми та еластичності дисків, в результаті чого утворюються грижі, які тиснуть на нервові корінці. Причинами радикуліту можуть бути різноманітні патологічні процеси: травматичні, інфекційні, токсичні, обмінні, пухлинні.

В залежності від місця ураження вирізняють декілька різновидів хвороби:

  • верхній шийний радикуліт;
  • шийно-плечовий радикуліт;
  • грудний радикуліт;
  • попереково-крижовий радикуліт.

За проявами недуги радикуліти бувають гострими та хронічними.

Шийний радикуліт характеризується болями в області шиї та потилиці. Часто больові відчуття виникають без видимої на те причини, іноді при різкому повороті голови або після невеликого охолодження, при кашлі та чханні. При шийному радикуліті виникає так звана захисна реакція на біль – рефлекторна поза голови, яка нахиляється в бік ураження корінців.

Якщо причиною шийного радикуліту є шийний остеохондроз, болі можуть поєднуватися з ознаками недостатнього кровопостачання в артеріях хребта. Хворі скаржаться на часті приступи нудоти, запаморочення, порушення слуху, загальну слабкість, похитування при ходьбі, на тимчасову втрату зору, розлади емоційної сфери, пам’яті, сну.

Шийно-плечовий радикуліт – це ураження нижньошийових та верхньогрудних корінців. При ньому біль стає особливо гострим та інтенсивним, локалізується в зоні шиї, плечового поясу, руки, різко посилюються при рухах рукою, напруженні, кашлі, повороті, нахилі голови в бік, протилежний ураженим корінцям.

При грудному радикуліті частіше проявляються приступоподібні болі, які поширюються від хребта до грудини. Проявлятися вони можуть під час фізичних навантажень або охолодження, їх причиною стають інфекції або інфекційні захворювання.

Попереково-крижовий радикуліт – захворювання периферичної нервової системи. Ця хвороба часто вражає людей працездатного віку, вона схильна до рецидиву та хронічного плину та є причиною тимчасової або постійної непрацездатності.

Міопатії

Міопатія – порушення скорочень скелетних м’язів з поступовою їх атрофією внаслідок омертвіння закінчень нервових клітин. Це захворювання поділяють на такі види:

  • вроджені міопатії;
  • прогресуючі міопатії;
  • метаболічні міопатії;
  • запальні міопатії;
  • мітохондрійні міопатії;
  • ниткоподібні міопатії;
  • ендокринні міопатії.

Головні ознаки міопатії – слабкість та атрофія м’язів, яка викликана первинною, а не вторинною загибеллю м’язових волокон.

Причиною міопатії, на думку багатьох вчених, є неправильний спосіб життя, нераціональне харчування чи нестача у організмі вітамінів групи У та вітаміну Є. У групі ризику цього захворювання знаходяться переважно чоловіки.

Вроджені міопатії, які зустрічаються дуже рідко, не прогресують або прогресують досить слабко і виявляються практично одразу або незабаром після народження. У новонародженого відзначається м’язова гіпотонія, слабкість переважає в м’язах тазового поясу та ногах. Іноді фіксується природжений сколіоз, кінська стопа, вивих стегна. Найчастіше проявляється затримка моторного розвитку – дитина пізніше починає сидіти, вставати на ноги, ходити, частенько падає при ходьбі, не може бігати, брати участь у рухливих іграх. Зазвичай м’язова гіпотонія не прогресує, хоча й ефективного її лікування теж не існує.

Метаболічні міопатії – генетично зуумовлені порушення обміну глікогену, мітохондріальні дефекти, порушення обміну картинину та алкоголізм. Батьки з таким захворюванням мають великий ризик народження нащадків з синдромом «в’ялої дитини». В майже усіх випадках спостерігається швидкий прогрес м’язової гіпотонії.

Запальні та набуті міопатії часто є наслідком поліміозиту, який виникає як у дитячому віці в поєднанні зі шкіряними виразками, так і в середньому віці.

Мітохондрійні міопатії – велика група захворювань, які зумовлені дефектами мітохондрійного чи ядерного геному. Зазвичай, зустрічаються такі міопатії дуже рідко, а їх причиною стає прогресуюча м’язова слабкість, часті міокардіодистрофії, затримка психомоторного розвитку, судоми, інтермітуюча кома.

Лікування цієї хвороби досить тривале, включає в себе як стаціонарні заходи так і санаторне лікування.

Мієліти

Мієліт – запальне ураження сірої і білої речовин спинного мозку. Процес може поширюватися на весь поперечник спинного мозку або проявлятися розсіяними вогнищами запалення в різних сегментах органу. Вирізняють інфекційні, інтоксикаційні та травматичні мієліти. Найчастіше зустрічаються інфекційні.

Також мієліти поділяють на первинні та вторинні. До первинних належать захворювання, що викликаються різними нейротропними вірусами. Вторинні мієліти виникають при ряді загальних інфекцій – тифах, бруцельозі, туберкульозі, кору, сифілісі та інших бактеріальних інфекціях, дифузних захворюваннях сполучної тканини. Інфекційний збудник, що потрапляє в спинний мозок гематогенним або контактним шляхом, викликає місцевий запальний процес, який супроводжується порушенням кровообігу і розвитком перифокального набряку. Гострий мієліт може розвинутися як наслідок променевої терапії злоякісних новоутворень, ендогенних і екзогенних інтоксикацій. Наприклад, героїновий мієліт зумовлений вживанням токсичних лікарських засобів. Виявляють судинно-запальні зміни в сірій та білій речовині спинного мозку. Для захворювання характерна лімфоїдна інфільтрація стінок судин, осередкова гіперемія, набряк, стази, дрібні діапедезні та зливні крововиливи, поширена осередкова загибель нервових клітин, розпад мієліну.

Перебіг захворювання може бути дуже різним. Йому може передувати короткочасна продрома та загальне нездужання, слабкіст, м’язово-суглобові болі. Особливо важкий перебіг відзначається при мієліті шийної частини спинного мозку, що вимагає тривалого лікування дихальної недостатності та стійких розладів функцій тазових органів: затримки сечі, різних форм її нетримання.

Гострий розвиток поперечного мієліту з вираженим синдромом компресії лікується з допомогою оперативного втручання. З методів консервативного лікування при гострому періоді застосовується антибактеріальна терапія.

Коли вдалося стабілізувати стан хворого, переходять до відновного лікування. У такому випадку призначають масаж, ЛФК, теплові процедури, електрофорез нікотинової кислоти на область спинального осередку; проводять ортопедичні заходи. Санаторно-курортне лікування призначають не раніше, ніж через 6 місяців з моменту початку лікування.

Менінгіти

Менінгіт – запалення оболонок головного та спинного мозку. При ньому самі клітини головного мозку не ушкоджуються, а запальний процес розвивається зовні.

Причиною менінгіту може стати значна кількість різних патогенних мікроорганізмів: менінгококів, пневмококів, гемофільної палички типу b, туберкульозних мікобактерій, кишкової палички, стрептококових бактерій групи Б, амеб, вірусів.

Коли носій менінгококу кашляє або чхає, повітряно-крапельним шляхом збудник може миттєво потрапити до організму оточуючих, але це не означає, що на менінгіт захворіють усі. Захворюваність залежить від стану організму. Так, наприклад, ослабленим недоношеним дітям дана недуга загрожує в першу чергу. Крім того, до групи людей, які більш схильні до цього захворювання, можна віднести хворих з різними вадами центральної нервової системи, з травмами голови або спини. У цілому ж існує багато чинників, які тією чи іншою мірою впливають на захворюваність.

Менінгіт характеризується повною відсутністю негативних наслідків для організму після видужання. Людина стає практично такою ж, якою вона була до хвороби, органи та системи не страждають. Проте бувають винятки, причому, досить серйозні. Може наступити повна сліпота, глухота, затримка у розвитку і навіть кома або смерть. На щастя, подібні ускладнення зустрічаються досить рідко.

В залежності від вірусу чи інфекції, яка викликала хворобу, розрізняються і способи її лікування.

На сьогодні відомі такі види цього захворювання: менінгококовий менінгіт, пневмококовий менінгіт, гемофільний менінгіт, стрептококовий менінгіт, туберкульозний менінгіт та багато інших.

Незалежно від віку лікують хворого тільки у стаціонарі. Лікування комплексне, складається воно з антибіотиків, противірусних препаратів. Якщо стан людини дуже важкий, використовують реанімаційні процедури. Менінгіт виліковується повністю.

Неспецифічної профілактики проти даного захворювання, наприклад, прийом вітамінів, дотримання особистої гігієни або носіння – не носіння головних уборів не існує. Головне – вчасно звернути увагу на симптоми хвороби та викликати лікаря.

Струс головного мозку

Струс головного мозку – це порушення його роботи, яке наступає внаслідок травми голови, але не призводить до порушення судин.

Вважається, що в основі проявів захворювання струсу головного мозку лежить функціональне порушення зв’язків між його нервовими клітинами. Дана недуга вважається досить поширеною, вона посідає одне з перших місць серед хвороб, причиною яких стала травма.

Розрізняють наступні прояви струсу: блювання, прискорення або уповільнення пульсу, почастішання дихання, проте ці симптоми досить швидко зникають. Температура тіла при такому травматизмі залишається в нормі. В усіх хворих на струс мозку одразу після травмування виникають типові скарги: головний біль, запаморочення, шум у вухах, слабкість, пітливість, порушення сну, відчуття дискомфорту, прилив крові до обличчя, біль при намаганні рухати очима та під час читання, розбіжність очних яблук.

Загальний стан хворих швидко покращується, але головний біль та деякі інші прояви з тих чи інших причин можуть спостерігатися досить довго. Інколи можливе утруднення при ходьбі, одночасно з ним спостерігається загальне уповільнення рухів, своєрідна зміна психіки з погіршенням мовного запасу, а також тремтіння рук та голови.

Після черепно-мозкової травми спостерігаються деякі зміни конструктивних особливостей особистості, підвищена чутливість до алкоголю або інфекцій, що може призвести до психічних розладів, сильного збудження. Можуть фіксуватися виражені вазомоторні розлади, які характеризуються майже постійним головним болем, запамороченням при нахилах та фізичних навантаженнях, приливами крові до голови, після яких з’являється блідість та різко підвищується потовиділення, з’являється швидка втомлюваність, знижується концентрація уваги. Людина стає збудженою, дратівливою, у неї з’являються спалахи люті, можливі емоційні напади, які супроводжується агресією. Часто спеціалісти відзначають схильність до судомних нападів, дуже схожих на епілепсію.

Симптоми струсу мозку можуть зберігатися навіть після повного видужання.